Наші депутати про це іноді забувають, але їхня основна діяльність — робота над покращенням вітчизняного законодавства.
Саме з того, якою мірою прийняті акти відповідають очікуванням виборців, служать їхнім інтересам, сприяють розвитку суспільства, можна судити про ефективність як усього законотворчого органу, так і кожного депутата окремо.
Як же виміряти ефективність законотворчості?
По-перше, при аналізі законотворчої роботи особливо місце займає професійна оцінка експертного співтовариства, і в першу чергу професійних юристів.
По-друге, це конкретні результати дії закону, виражені в кількісній оцінці його застосування в різних державних органах. Закон, прийнятий просто на папері — не закон. Він стає таким тільки тоді, коли його реально використовують усі зацікавлені в ньому сторони (держава, бізнес, громадяни).
По-третє, знання змісту закону тими, хто повинен його застосовувати і виконувати.
У чому недоліки української законотворчості?
Відсутність комплексного підходу, системності, роботи на перспективу та провалена комунікація з суспільством.
По-перше, при розробці українських законів далеко не завжди проводиться належна науково-дослідницька робота, спрямована на встановлення закономірностей суспільних процесів, наявного міжнародного досвіду. Найчастіше закони пропонуються, виходячи з миттєвих інтересів, і не оцінюються з точки зору їх ефектів у більш-менш віддаленій перспективі.
По-друге, відсутність комплексності. Наші закони приймають без урахування системності суспільства, взаємозв'язку всіх його елементів. Мало прийняти хороший земельний кодекс, потрібно внести відповідні зміни до законодавства про юридичних осіб, і в право власності, і в податкове право, і в бюджетне. Не обійдеться без змін і банківське законодавство, і сімейне право (питання сімейного майна і успадкування землі). І навіть законодавство про освіту та професійну підготовку необхідно привести у відповідність.
Ухвалення земельного закону «за ланцюжком» повинно внести зміни до численних нормативних актів. Встановлення всіх можливих змін і поправок, які необхідні у зв'язку з ухваленням нової норми законодавства (правової новели), саме по собі, є досить трудомістким і тривалим дослідженням. На жаль, у більшості випадків сучасний законодавець знехтував цим. Як наслідок — безліч недіючих законів, необхідність прийняття численних поправок до щойно прийнятих законів.
По-третє, неправильна розстановка пріоритетів. Фактично план законотворчої роботи Верховної Ради розробляється, виходячи з відповідних пропозицій Офісу Президента України і Кабінету Міністрів. На 90% вони керуються ситуацією у країні, а не перспективами її розвитку. Значна частина законопроектів вноситься депутатами не стільки виходячи з суспільних інтересів, скільки з мотивів отримання власного політичного капіталу, збільшення їх персональної популярності.
По-четверте, у нас існує велика прогалина в комунікаціях між ВРУ та населенням України. Уявімо собі типового дядю Толіка. Він сидів, служив, краще за всіх у дворі на позиції ліберо грав — поважна людина, шпана сама руку тягне вітатися. Типовий бюргер панельних джунглів. Так от, дядя Толік повинен розуміти важливість прийняття закону України про землю та задуматися полишити захоплення зеленим змієм і зайнятися власним аграрним бізнесом. Але дяді Толі «правду» розкажуть «експерти» з ТВ та Youtube, які не завжди діють в інтересах українського суспільства, але дядя Толя їх поважає.
Залишається нереалізованою ідея створення загальнонаціональної платформи громадської законотворчої ініціативи. Навіть сам закон про громадську ініціативу залишається вже багато років не прийнятим Верховною Радою.
Що можна зробити для того, щоб законотворчість стала ефективнішою?
У будь-якому демократичному суспільстві його закони, так чи інакше, є результатом складного компромісу різних громадських сил і інтересів. Принципово важливим є те, якою мірою досягнення такого компромісу саме є предметом регулювання закону. При всіх численних спробах різних політичних сил внести відповідні законопроекти до Верховної Ради вони дотепер залишаються безуспішними. Йдеться про:
- закон про суспільні законотворчі ініціативи;
- закон про лобіювання;
- закон про громадські слухання та громадські експертизи нормативно-правових актів та законопроектів;
- про оцінку ефективності дії законодавства та нормотворчої діяльності;
- про галузеві та територіальні громадські ради.
Але важливо не лише розробити і прийняти «хороший» закон. Ще важливіше домогтися його виконання, створити у країні надійну систему контролю за дією законів, їх оцінки. Йдеться не лише про вдосконалення діяльності різних правоохоронних органів. Суспільству необхідна закріплена в законі і забезпечена відповідними ресурсами саме система контролю над дією законодавства. Система, що дозволяє виявити його «слабкі» місця, протиріччя. На жаль, зараз навіть система парламентського контролю над законодавством практично залишається на зародковому рівні. Верховна Рада часом більше схожа на «скажений принтер», а не на вищий законодавчий орган.
Необхідно сказати і про те, що якщо на загальнонаціональному рівні відповідні питання й вирішуються, то на обласному та місцевому відповідна робота зводиться до нуля або просто відсутня.
Політичні партії й навіть окремі політики можуть цілком якщо не змінити ситуацію, то зробити краще. Мається на увазі глибока і постійна робота місцевих партійних осередків у період між виборами. У нас же в більшості політичних партій місцеві організації залишаються «мертвонародженими», що існують виключно на папері, для звітності. Розвиток же зазначеного напрямку не лише дозволить партії «вписати своє ім'я в історію української демократії», а й багаторазово підвищить її авторитет серед населення, зменшить необхідність надмірних фінансових витрат у період виборчих кампаній, дозволить партійним активістам набути необхідного політичного досвіду, зміцнити їх зв'язки з виборцями свого округу.
Щодо вищезгаданого дяді Толіка та його незнання законів, на мою думку, варто осучаснити телеканал РАДА. Через всі доступні засоби комунікації, в тому числі й платформу Youtube просто, лаконічно, із застосуванням інфографіки та ілюстрацій роз'яснювати суть ухвалених законів та нормативно-правових актів, їх переваг та можливостей для застосування у відеоформаті з коментарями ініціаторів закону, юристів, експертів.
За допомогою технології блокчейн можна створити загальнонаціональну платформу громадської законотворчої ініціативи та обговорення. І тоді держава в смартфоні та пряме народовладдя стане реальністю, а не зеленою утопією.
