Спливає 2021 рік, і все гостріше звучить питання: хто контролюватиме столицю? У листопаді Верховна Рада має розглянути в другому читанні закон «Про місто Київ — столицю України» і тим самим фактично визначити подальшу долю місцевого самоврядування. Монобільшість наполягає, що закон забезпечить необхідну оптимізацію системи органів місцевої влади Києва та попередить узурпацію влади однією посадовою особою.


Однак така «оптимізація» вже викликала чимало питань. По-перше, в ініціативі Зе-команди очевидна боротьба за владу і фінансові потоки, а не розумний розподіл повноважень. По-друге, закон може стати кінцем самоуправління в Києві: адже Банкова, намагаючись обмежити вплив Віталія Кличка, проштовхує «сирий» законопроєкт. Він може звести нанівець роль мера в цілому, без підстав та системиукріплюючи президентську вертикаль. Але є надія, що під впливом європейських партнерів та внутрішнього політичного кола вдасться збалансувати розмежування владних повноважень між державною гілкою влади (в майбутньому префектура), Київським міським головою (Київ нарешті матиме виконком) та депутатами Київської міської ради.


«Закон про столицю» передбачає розділення посад мера та голови КМДА, які наразі обіймає одна особа. І якщо посада мера є виборною, а людина, яка її займає, є представником народу, то голова КМДА – це продовження президентської вертикалі на місцевому рівні та призначається указом Гаранта. Власне, саме ця деталь і стає яблуком розбрату вже котрий рік, адже ціна питання – столиця, мільйони виборців та мільярди бюджету.


Україна — унітарна держава, тому важливо забезпечити дієві механізми розмежування державної гілки влади та органів місцевого самоврядування. З іншого боку, необхідно надавати повноту влади в межах компетенції органам місцевого самоврядування. Проте, в законі «Про столицю» червоною ниткою тягнеться ідея узурпація влади під Зе-команду: без балансу у розподілі владних повноважень, з прямим втручанням державної влади у роботу київської громади. Це не відповідає ні Європейській хартії місцевого самоврядування, ні деклараціям центральної влади щодо процесів децентралізації.


Ця історія не нова: «столичні війни» точилися ще з 1995-го, з часів Леоніда Кучми. У 1995 році він знімає мера Леоніда Косаківського із посади голови КМДА, і призначає замість нього Олександра Омельченка. У відповідь Косаківський позивався до Конституційного суду, оскарживши рішення Президента. Конституційний Суд постановив, що очолювати КМДА має законно обраний мер. Щоправда, вердикт було винесено аж через вісім років — у 2003-му.


Для Януковича слово Суду не стало перепоною у 2010 році здійснити друге в історії міста рокірування голови КМДА. Тоді мер Леонід Черновецький замість Києва опинився в Ізраїлі, у кріслі голови КМДА — Олександр Попов, а повноваження мера (як керівника самоуправління, проте не виконавчої влади) виконувала секретар Київради Галина Герега. Віктор Федорович, у своєму бажанні контролювати столицю, ліквідував ще й районні ради.


За часів Порошенка посади було об'єднано, однак після виборів 2019-го протистояння Банкової та Хрещатика поновлюється. Представникам нового режиму не надто подобалась відсутність контролю над столицею, та і Кличко, за словами Зеленського, не може бути в опозиції до влади.


Вже два роки «нового режиму» обговорюється не тільки розподіл повноважень, а й можливість звільнення Кличка з посади взагалі. З 2019-го цю тему активно мусував тодішній голова ОП Андрій Богдан. В жовтні 2019-го Рада навіть розпочала розгляд законопроєкту в першому читанні, а одним з головних її лобістів був Олександр Ткаченко — саме його розглядали як одного із претендентів на заміну Кличку. Однак перший раунд протистояння тоді завершився політичним клінчем. Одна з проблем — кадрова. Річ в тім, що Зе-команда не має сильної та популярної людини у Києві. Вона неодноразово демонструвала провальну кадрову політику, закріпивши за
своїми кандидатами імідж некомпетентних «статистів». У такому випадку підтримка виборцями мера геть не на руку представникам ОП.

Під час місцевих виборів минулого року Віталій Кличко здобув повторну перемогу в першому ж турі. Понад 50% виборців бажали бачити його мером і надалі, тоді як кандидат від монобільшості Ірина Верещук отримала майже у десять разів меншу підтримку. Більш того, більше ніж 50% респондентів знову були б готові підтримати Кличка. Цієї весни знову дістали з полиць законопроєкт «Про столицю».

Паралельно з цим в медіапросторі починається справжній галас: СБУ розпочала хвилю обшуків в столичній мерії за кримінальним проводженням про перевищення повноважень. Вдалий інформаційний фон — з огляду на те, що імена кандидатів від Зе-команди лунають все частіше. Представники партії «Удар» вважають обшуки політичним замовленням задля тиску та дискримінації Кличка. Їх мета – переконати людей у «невтішності» ситуації в столиці, тобто, настав час змін. Красномовним є факт, що у більшість опитувань Кличка навіть не виключають як кандидата, хоча у рейтингах довіри він завжди у лідерах, часом навіть обходить Президента.


За межами «владних перипетій» розгортається інша проблема — документ «сирий», його положення не вкладаються у тези про народовладдя. У разі його ухвалення Київ чекає чимало правових колізій. До нововведень не готове і законодавство, оскільки, щоб механізм місцевого самоврядування запрацював як слід, спочатку необхідно ухвалити закони «Про префектів», і тільки тоді виписувати законопроєкт «Про столицю».


Схожої думки дотримується і мер. На засіданні Комітету ВР з питань місцевого самоврядування він висловився, що законопроєкт вимагає значного доопрацювання: «Для збереження місцевого самоврядування та забезпечення прав мешканців столиці України, якщо ухвалювати новий закон про місто Київ, – то з дотриманням усіх вимог щодо громадського обговорення та належної експертизи. І з дотриманням щодо міста Києва точного виконання загальних норм статей 140-146 Конституції України. Водночас законопроєкт не повинен містити норми, які послаблюють повноваження місцевого самоврядування, надані йому на момент місцевих виборів, і які скорочують термін роботи чинної ради».


Отже, маю надію, що у сторін вистачить розуму боротися не за особисті інтереси, а за реальний здоровий розподіл владних повноважень, який дасть у майбутньому дієві механізми як для президенської гілки влади, такі для Київської громади.

 

 

Сергій Возний, кандидат наук з державного управління