Випущений у прокат фільм через захопливий сюжет показав публіці надможливості людського організму через призму психічного захворювання.
Подивився фільм «Спліт» ("Розщеплення"). І попри деяку маскультовість і попсовість він таки зачепив своїм незвичним сюжетом і піднятою темою. Він не лише стає поряд із лінійкою фільмів про психічні відхилення і надприродну роботу мозку (фільми "Ефект метелика", "Ігри розуму", "Початок", "Острів проклятих"), тут зачіпається більш глибока і маловідома тема надможливостей людини і зміни свідомості.
За сюжетом, у голові головного героя Кевіна одночасно існує 23 різні особистості, про які він розказав лікарці-психіатру Флетчер. Вона добре дослідила їх, вивчаючи розщеплення особистості і надможливості людської свідомості та мозку. А мозок хворого повідомляв, що у його голові повинна була з'явитися нова особистість — "звір". За сюжетом психічнохворий Кевін викрав дівчат, яких таємно утримував, і готувався принести у жертву "звіру". Лише одна з дівчат, яку поневолили волею випадку, змогла розгадати таємницю Кевіна і вижити.
Сама особистість "звіра" у фільмі цікаво показана: це не просто одна зі стадій шизофренії і розщеплення особистості. У ній показано, як чоловік переживає щось схоже на лікантропію (напівміфічний стан, коли людина перетворюється на звіра, або вовка), а у кінематографі можна порівняти із фільмами про Халка чи супер-героїв. Однак, у "Спліті" це показано не як фантастика, а доволі реалістичне "перевтілення", схоже, скоріше, на біснуватість чи сказ. Окрім надлюдської сили із втіленням особи-"звіра", Кевін отримує і невразливе для зброї тіло. Цю особливість психосоматичного стану організму ми знаємо із досліджень стану "бойового сказу", "залізної сорочки" та хвороби анестезії — повного, часткового чи тимчасового стану організму, за якого він стає несприйнятливим до болю.
Це наштовхує на паралелі зі згаданою лікантропією, сагами про берсерків та оповідями про бойовий сказ під час бою. Та оповідями про вовкулаків.
Вовкулака у зображенні Лукаса Кранаха Старшого, 1512 р.
Варто зауважити, що у Західній Європі вовкулаки мали негативний імідж у демонології. Вони були не просто біснуватими і "нечистими", а саме перевтілення людини на вовка сприймалося як вселення нечистого духа в тіло, а звідси, вовкулаки сприймалися слугами диявола.
Страта вовкулаки Петера Стампа поблизу Кельна. Ілюстрація Лукаса Майєра, 1589 р.
Міфи та судові процеси часів середньовіччя та відродження описують різні стадії "лікантропії" — хвороби людини, за якої особа не лише психічно, а й фізично ставала схожою на вовка.
Варто зауважити, що в Україні, як і Східній Європі, вовкулаки сприймалися інакше, і мені не вдалося знайти згадки про лікантропію ані у народному фольклорі, ані у актах чи судових процесах. Більше того, сучасна етнографія та історіографія свідчать, що Україна, поряд із Білоруссю та Литвою була і залишається центром формування міфів про "людину-вовка", вовкулаку. Вперше згадку про поширення такого уявлення на наших землях зафіксував Геродот у V ст. до н.е., описуючи скіфські племена неврів. На наших теренах попри хтонічність та хижість вовкулаків, український фольклор та балто-слов'янська демонологія не ставиться вороже до перевертнів. У народних казках та переказах вони поїдають чортів, відьом та іншу нечисть. Полісся до сьогодні є осередком поширення переказів та легенд про вовкулаків і казки про богатиря, народженого собакою – сукина сина, Сучича, Сученка. Поширене уявлення і про святого Юра – "повелителя вовків", якого, як і Одіна постійно супроводжують двоє цих хижих звірів. Легенди про козака-чарівника, який обертається вовкулаком-сіромахою, якого не беруть ні кулі, ні холодна зброя, — були популярними в часи козаччини, за якої ці традиції переродились і відновились.
Відтак, з огляду на те, що у фільмі розкрито такий малодосліджений аспект психіки людини, можна здогадуватися, що науковці намагаються вивчати цю проблему через приховані і нерозкриті можливості людського мозку. Якщо такі дослідження і справді проводяться, то під егідою військових і для військових потреб. Але чи буде безпечним для людей розкриття цієї таємниці — невідомо. Адже військовим як нікому добре відомо, як тяжко люди відходять після постравматичного стану, який частково можна віднести до стану берсерка і бойового ражу.
