З радянських часів українцям нав'язали типаж політика та менеджера «крєпкого хазяйствєнніка». Ніхто адекватно не розуміє, що це означає, однак, населення сприймає це визначення як позитивне.
На Слобожанщині певний час у журналістській діяльності довелося познайомитися з цікавим персонажем — Васілієм Салигіним, — головою Харківської обласної ради у 2006-2008 рр. Перше ж інтерв'ю із ним реально шокувало — рівнем освіти (я намагався записати із ним синхрон, і пан Салигін не розумів слова «агломерація») і тим, що вимагав, аби навіть українською його ім'я підписували як «Васілій». Ця кумедія розважала усіх, але відкривши Вікі ви побачите те ж саме — Васілій написано і там.
Навіть не під час ефірів, а у звичайних підходах Васілій видавав численні перли і неоковирності. Він міг на серйозне питання під час брифінгу, який сам зібрав, видати тупий і несмішний анекдот, або нагородити щось у стилі Черновєцкого-Клічка. Будь-яке пряме запитання з приводу його діяльності могло завести у ступор «хазяйствєнніка», і він не міг чітко сформулювати своїх думок.
Досвідчених колег намагалися найняти, щоб ті вдосконалили його красномовність і уміння триматися на публіці. Однак фактично усі, хто не брався за це, махали рукою, і більше тижня не могли із ним працювати: Васілій був абсолютно непридатним до навчання, впертим, і на спроби організації його навчання видавав якісь перли.
Спроби розкрутити його також викликали фурор у середовищі журналістів. Так, намагаючись записати у нього вдома програму, колеги познайомилися із його черговою 20-річною дружиною (колишня модель), однак, розговорити його не вдавалося. Тоді, побачивши за спиною у нього шикарну і гігантську бібліотеку, розмову перенаправили у це річище. Стали питати про книги, які він недавно прочитав. Однак, і тут добитися було складно хоч якогось результату. Побачивши на дорогому книжковому столику томик з багатотомного видання Івана Франка, задали питання як він оцінює цього автора. На що почули шокуючу відповідь: «ФрАнко хароший пісатєль». Журналістка намагалася виправити його у ефірі, сказавши: «напевне, ви хотіли сказати ФранкО?». На що почули відповідь від Васілія: «Да какая разніца?».
Однак, Васілій Салигін веселив публіку не лише своєю безграмотністю та підбором команди. Був момент, коли він намагався віджати собі усі лісгоспи області, у тому числі єгерські господарства. Для цього «хазяйствєннік» за бюджетні гроші розгорнув неоковирну кампанію зі спроби очорнення лісництв, і під це оголосив, що здає свою мисливську зброю в обласне управління МВС. І от, під час урочистого брифінгу, пан Васілій приніс не лише дорогі рушниці, вартістю кількадесят тисяч доларів, а й штурмові гвинтівки М-16. Тобто — абсолютно немисливську зброю. Військові автомати, заборонені законодавством для використання цивільними особами в Україні. Після скандалу, усвідомивши яку дурню він наробив, товариш Васілій забрав назад усю зброю, а факт наявності у себе М-16 відмовлявся коментувати.
У чому проявилась його «хазяйствєнность» — мені досі незрозуміло. Спроби звернень, щоб вирішити ті чи інші господарські проблеми по районах він не розглядав, посилаючись на зайнятість. Привернути його увагу можна було лише через скандал. Наприклад, коли знахабнілі фермери чи зернотрейдери намагалися «віджати» шматок землі, або розорати його. У більшості за нього відбувалася роздача такої «нічийної» землі за рахунок історичних та археологічних пам'яток. Коли піднімався галас — Салигін реагував. Або ж прибирав конкурентів: якщо хтось починав незаконний бізнес, наприклад, з намивання піску під Люботином чи Пісочином, «хазяйствєннік» збирав брифінг, гримав по столу, а згодом брав цих людей у свою розробку. З часом вони починали платити йому «данину».
Якихось інновацій чи нововведень у житті області я не побачив. Васілій Салигін як «хазяйствєннік» нічим не відрізнявся від інших — таких же, як і він Арсена Авакова, Віктора Шенцева, Дмітрія Мураєва, Міхаіла Добкіна чи Гєннадія Кєрнеса. Суть їх «хазяйствєнності» полягала у тому, що вони розширювали своє господарство. За рахунок суспільного. Звідси і їх статки. Однак, назвати елітою цих «хазяйствєнніков» я не можу. Адже неодноразово побачивши їх безграмотність і тугодумство під час записів інтерв'ю, чи коментарів, мені складно уявити, що такі люди мають інтелект для управління та розвитку краю. Для того, щоб красти, особливого інтелекту не треба. А от для господарювання — треба.
І я пропоную усім, хто буде перед виборами ліпити на когось образ «хазяйствєнніка» протестувати кандидата на рівень освіти і елементарної грамотності. Це важливий фактор у визначенні того, який ваш кандидат. Щоб потім не розчаровуватися у них, як це сталося із Добкіним чи Кєрнесом, чи Борисом Філатовим. Адже звична маніра спілкування рідко змінюється. Особливо після отримання владних повноважень.
