Влада генерує заяви і вчиняє дії, що суперечать самі собі. То вона обурюється, чому ми досі не в НАТО, просить підтримки, заявляє про скупчення військ РФ, то потім різко міняє позицію, починає буквально волати на адресу західних союзників «не панікуйте! не нагнітайте!», додаючи, що «загроза не більша, ніж в квітні 2021 р.» Чому так відбувається?

Очевидно одне: Зеленський панічно боїться втратити владу. В рівній мірі він підозрює в змові проти себе і патріотичні сили, і російську агентуру. І так, він боїться наступу РФ. Тому, слідуючи «рекомендаціям» Єрмака, обирає наступну тактику:

– зменшує антиросійську риторику, заявляє про перебільшення рівня загрози;

– шукає можливості реанімувати «нормандський формат»;

– боячись, що РФ здійснить новий напад і навяже Мінськ-3, готовий іти на імплементацію Мінських угод. Як це піднести суспільству, президент поки не розуміє;- замість виконання ключових для наближення до членства в НАТО реформ (реформа СБУ, антикорупційна реформа, судова реформа тощо) та реального посилання секторів нацбезпеки і оборони країн, заміщує їх абсолютно фантасмагоричними діями на зразок указу щодо обороноздатності (350 професійних військових – такого навіть в Туреччині нема. В ОП хоч уявляють, як це все забезпечити?).

Як діє агентура РФ у владі:

– навязує Зеленському риторику, яка має посварити Україну і західних союзників, або принаймні віддалити перспективи отримання ПДЧ НАТО (саботаж реформ і політичні переслідування – це також частина цього напрямку);

– навязує Зеленському думку, що «нормандський формат» – це найкраще з того, що на даний момент можуть запропонувати Україні;

– шукає можливості встановити непублічний діалог з ОРДЛО;

– шукає спосіб імплментувати «формулу Штайнмаєра», але поки не знає, як буде підносити це суспільству. Якщо ОП буде діяти «в лоб», тобто навяже парламенту імплементацію Мінська-2, то це для проросійських сил навіть і краще, бо це спровокує протест, а під час протесту всяке може статися, і РФ з того може скористатися. Почне наступ (як напередодні Мінська-1 під Іловайськом і Маріуполем, а під час Мінську-2 – під Дебальцевим), а там, диви, і Мінськ-3 не за горами – разом з відмовою від Криму, вступу в НАТО, від гуманітарної постреволюційної політики тощо.

Також РФ спробує повернути Януковича або ж посадити на «київський трон» когось з його оточення. Судячи з риторики і дій осіб, афільованих з Льовочкіним та іншими ригамі, там вже готуються підібрати «булаву» з рук Зеленського.

Ще варто додати, що наразі союзником російської агентури є Ігор Коломойський, який не зацікавлений в конструктивному діалозі з США, де проти нього відкрито справу і де арештоване його майно, набуте незаконним шляхом. Також Ігор Валерійович, як і Татаров, Портнов, Єрмак, дуже не зацікавлений в системних реформах, зокрема – в судовій і антикорупційній. А без них членство в НАТО і високий рівень довіри з боку США є малоймовірними.

П.С.

А поки всі обговорюють, що там вчергове ляпнув президент, напишу про куди серйознішу річ, річ, яку, на жаль, мало обговорювали провідні ЗМІ. Отже: Путін заявив, що НАТО хоче затягнути Україну в Альянс, аби потім воєнним шляхом повернути Крим та Донбас.

Це вже не «мінування будинків в ОРДЛО» і не «хіматака під Авдіївкою». Це дуже серйозне обгрунтування нової агресії проти України, і адресатом заяви «Пукіна» є вже не НАТО і Україна, а російське суспільство. Простими словами він говорить: «вставай, страна агромная! Бандеровци і піндоси наш Крим отвоєвать хотят!». Отже, Кремль вже готує росіян до того, що доведеться «вставать на смєртний бой», тобто – іти на війну з Україною.

Схоже, шантаж набуває крайніх форм, за якими – тільки нова агресія. Владі нарешті треба «подивитись вгору» й почати організовувати не бутафорський, а реальний спротив агресору.