Волонтери міжнародної розвідувальної спільноти InformNapalm періодично звертають увагу на російські інформаційні операції, джерела поширення дезінформації, фейків та маніпуляцій. Значний обсяг даних про приховані методи російської інформаційної війни та способи впливу на українську й закордонну аудиторію дали матеріали SurkovLeaks (оприлюднення даних електронної пошти приймальні колишнього помічника президента РФ Владислава Суркова та його оточення), EgorovaLeaks (аналіз зливу службової  інформації терористів «ДНР» по вербуванню, а також координації дій закордонних журналістів),  FrolovLeaks (аналіз підривної діяльності російських агентів через релігійні організації), UsovskyLeaks (аналіз підривної діяльності агентів Кремля у Східній Європі).

Проте, крім витоків даних про координацію дій між російськими функціонерами, досить вагомим джерелом для аналізу може слугувати й спостереження та розвідка відкритих джерел, яка дозволяє на основі численних фактів зробити припущення про співпрацю певних агентів впливу з російськими спецслужбами.

Одним з найпідступніших методів гібридної війни РФ проти України, а також інформаційної війни проти  Заходу є використання умовно опозиційних російських журналістів, які в певний момент часу виїхали за кордон. Спочатку такі люди видаються активними борцями проти режиму Путіна, але поступово починають просувати вигідний для Кремля порядок денний та наративи. Вони суто символічно критикують російську владу в соцмережах, але їх професійна діяльність та публікації у закордонних ЗМІ все більше нагадують російську пропаганду, поширену через досить впливові медійні майданчики. Цю пропаганду вони маскують під маніпуляціями «не все так однозначно», намагаються зобразити Україну та країни Балтії як держави, що нібито підтримують неонацизм і фашизм. Ці росіяни за кордоном вправно спекулюють на цій темі, відволікаючи увагу від російської загрози та агресії РФ. В даній публікації для прикладу ми висвітлимо діяльність одного з таких журналістів та розберемо факти, які вказують на його можливу співпрацю з російськими спецслужбами.

Журналіст-фрілансер Леонід Рагозін

Громадянин Російської Федерації, журналіст-фрілансер Леонід Рагозін давно потрапив в поле зору волонтерів міжнародної спільноти InformNapalm. Його екаунт в Twitter налічує понад 28 тисяч читачів, а один зі свіжих ретвітів з фейковим відеотрейлером фільму про «Вагнергейт», традиційно має маніпулятивний характер: нібито в Україні діє ціла індустрія дезінформації.

Прикметно, що сам засновник Bellingcat Еліот Хіггінс у своєму твіті з відео не робить жодних заяв щодо бенефіціарів вкиду, а лише артикулює, що Bellingcat не має жодного відношення до цього фейкового трейлеру. Своєю чергою російський журналіст Леонід Рагозін квапиться навішувати ярлики саме на Україну. Нарочито підкреслює, що треба «вивчати феномен української дезінформації та маніпуляцій» (не вивчати феномен російської гібридної війни та чисельні фейки російського агітпропу, якому, можливо, належить і цей вкид, а саме вішає ярлики на Україну).

Але розберімо детальніше біографію цього журналіста та розглянемо його активність, особливо, періоду російсько-української війни.

Цікаві факти біографії

Леонід Рагозін народився 28 жовтня 1972 року в Москві. З 1989 по 1994 роки навчався в престижному Московському державному університеті одразу на двох факультетах: геологічному та іноземних мов. Отримав два дипломи за спеціальностями геолог-гідрогеолог і перекладач. До 1998 року працював перекладачем з англійської та туристичним агентом. З 1998 по 2006 був журналістом на BBC. Працював в Москві та Лондоні. До 2010 року був кореспондентом, а потім редактором в журналі «Русский Newsweek». C 2010 по 2013 рік працював продюсером в англомовній редакції BBC в Москві. З 2013 року співпрацював з довідково-інформаційним виданням для туристів "Lonely Planet". У якості фрілансера працює з англомовними виданнями "Al Jazeera", "Bloomberg", "Guardian", "Politico", "The New Republic", "Time", "Washington Post" та іншими.

За дуже короткими свідченнями з біографії на сайті BBC Russian вказано, що Леонід Рагозін «допомагав австралійським золотовидобувачам у Сибіру».

Примітка щодо біографічних фактів, які вказують на потенційні можливості вербування російськими спецслужбами

За часів СРСР англійську мову професійно викладали у престижному Московському державному університеті не для всіх, а переважно для особливої категорії людей, яких вважали перспективною агентурною базою персон для роботи за кордоном. Робота в туристичній галузі є ідеальним прикриттям для представників зовнішньої розвідки за кордоном, особливо в Росії зразка 1998 року, коли подорож простих російських громадян в Західну Європу, не кажучи вже про Америку або Південно-Східну Азію, була швидше винятком, ніж повсякденним явищем. Ще більш незвичайними є контакти з іноземцями з Австралії в Сибіру.

Залишається білою плямою у біографії чому геолог, перекладач і агент (у даному випадку туристичного агентства) Леонід Рагозін, після того, як «допомагав австралійським золотошукачам»  у 1998 році, вирішив кардинально змінити профіль діяльності та стати співробітником англійської преси. Одразу отримав посаду у престижному представництві в Москві телекорпорації "British Broadcasting Corporation". Рагозін пропрацював з трирічною перервою на відповідальній і впливовій посаді продюсера до грудня 2013 року. За цей період, він також встиг з січня 2007 року по липень 2010 року попрацювати й редактором закордонних новин в журналі «Русский Newsweek».

Не зайвим буде нагадати, що будь-який представник закордонних ЗМІ в Росії, в тому числі бюро BBC в Москві, не кажучи вже про їх співробітника-громадянина РФ, є першочерговим, обов'язковим об'єктом розробки й супроводу діяльності з боку російських спецслужб — контррозвідки ФСБ і служби зовнішньої розвідки РФ. Безперешкодна багаторічна діяльність Рагозіна на вказаних посадах передбачає обов'язкову співпрацю з оперативними співробітниками спецслужб РФ.

Підготовча фаза агресії РФ проти України

Наприкінці 2013 року в Україні почалась Революція Гідності. Тим часом російські спецслужби вже готували активну фазу вторгнення та підготовку захоплення Криму. Прості росіяни про це ще не здогадувались. А для російських спецслужб постали нові пріоритетні завдання – формувати думку Західної спільноти, що «не все так однозначно„, розмивати факти про російську агресію, маскувати її та змусити Захід відмовитись від підтримки України.

Тож досить дивним збігом стає факт, що престижна і високооплачувана діяльність журналіста Рагозіна в його рідній Москві раптово обривається саме в грудні 2013 року. Це збігається з мобілізацією співробітників Служби зовнішньої розвідки РФ, які отримали нові пріоритетні завдання. Тож журналіст Рагозін, який володіє численними контактами в ЗМІ за кордоном та має досвід роботи в англомовному середовищі «раптом вирішив переїхати» в Ригу, хоча фактично відкрита фаза захоплення Криму та санкції пов'язані з агресією РФ ще навіть не майоріли на обрії.

Наприклад, перші публікації Рагозіна у виданні "Al Jazeera" почалися саме в грудні 2013 року разом з початком процесу переїзду в Латвію і «випадково збіглися» саме з початком активних протестів на території України. Так, 23 грудня 2013 року в "Al Jazeera" вийшла його перша стаття про Україну, яка мала амбіційну назву "Ukraine protests: The view from Moscow" («Українські протести: погляд з Москви').

У статті Рагозін безапеляційно і голослівно стверджував про нібито „проблеми росіян в Україні",  „небезпеку з боку українських націоналістів«, поширював провокаційні тези про „російські регіони України“ і „штучність державних кордонів України«, що повністю відповідало пропагандистським гаслам Кремля. Одночасно, він робив окозамилення для Західної аудиторії, фальшиво твердив про нібито „байдужість Росії до подій в Україні“.

Довідково. Ведення гібридної війни згідно з положеннями сумнозвісної „доктрини російського генерала Герасимова“ вимагає обов'язкового інтенсивного інформаційно-пропагандистського супроводу, спрямованого на придушення волі до опору країни-жертви агресії, а також нейтралізацію можливої міжнародної реакції на агресію РФ. У якості ефективних майданчиків російського впливу, крім власних пропагандистських структур в Росії, в керівництві зовнішньої розвідки РФ розглядаються закордонні, в тому числі неофіційні, представництва в країнах ЄС і НАТО. Одним з таких неофіційних майданчиків деструктивного впливу є залегендована діяльність „журналістів-фрілансерів“, „експертів“ та інших „лідерів громадської думки“ за кордоном.

Слід визнати, що переїзд Леоніда Рагозіна в Латвію був підготовлений досить непогано, хоча і не ідеально, з точки зору легендування. Для пояснення причин такого „бажання переїзду“ у найбільш близьку до РФ країну НАТО (яка як і раніше вважається в Кремлі пострадянською, а тому і зручною для швидкого проникнення), була обрана тема нібито „опозиційної діяльності“ і „труднощів в журналістській роботі“ Леоніда Рагозіна в Росії.

Довідково. Зазвичай для документального підтвердження будь-яких позицій вигаданої „біографії“ агента спецслужб ідеально підходять відео- та фотоматеріали, відзняті під час реальних акцій протесту опозиції, особливо фіксація затримання „об'єкта“ саме представниками поліції або служб безпеки, які потім стають широко відомими за кордоном.

Тож не дивно, що серед багатьох демонстрантів, затриманих під час і після акцій опозиції на Болотній площі в Москві в травні 2012 року, саме фото затримання Рагозіна, якісно відпрацьоване і дозволяє його впізнати в ЗМІ. Обличчя ж працівників поліції при цьому розмиті та не чіткі. Саме цією фотографією, пізніше, Леонід Рагозін спробував ще раз підтвердити свою „опозиційність“ на відомому проросійському сайті Латвії 'Rebaltica' вже в грудні 2019 року, під час його невдалої спроби отримати посвідку на постійне проживання в Латвії.

Більш того, в підконтрольній спецслужбам РФ російській пресі Рагозіна цілеспрямовано і невпинно рекламують як представника якихось „політичних сил Сороса“.

Підтверджуючи свою „опозиційність“ в інтерв'ю російськомовному інформаційному ресурсу в Латвії 'DELFI'  Рагозін стверджував, що в Росії у нього виникли якісь „труднощі в роботі журналістом«, хоча його і „не переслідували“ , тому вони з дружиною „купили квартиру в Ризі«, а потім переїхали туди.

Тут слід особливо відзначити, як витончено пояснено придбання Рагозіним власної нерухомості в Ризі — джерелом коштів для покупки недешевої ризької квартири названо продаж нібито єдиної квартири в Москві. Що є неправдою, бо на ім'я громадянина РФ Леоніда Олексійовича Рагозіна документально було оформлено в Москві як мінімум дві квартири за адресами: проспект Ломоносовський, будинок 33, корпус 1, квартира 6 і Можайське шосе, будинок 29, квартира 169.

Тож у 2014 році Рагозін досить легко отримав тимчасовий посвідку на проживання у Латвії строком на 5 років та розгорнув свою активну діяльність, в якій почала  проглядатися послідовна реалізація агресивних російських пропагандистських наративів. Каламутним деструктивним потоком почали литися антилатвійські та антиукраїнські публікації, які просувалися Рагозіним в провідні західні англомовні видання.

Приклади наративів та публікацій Рагозіна

19 липня 2014 року (тобто всього лише через два дні після трагедії) під авторством Рагозіна у виданні 'Al Jazeera' вийшла англомовна публікація на тему катастрофи малазійського літака „Боїнг-777“ рейсу МН17. Стаття під промовистою назвою 'Who is responsible for the MH-17 tragedy?' («Хто відповідальний за трагедію MH-17?"). Особливістю статті, орієнтованої на англомовну світову цільову аудиторію, було те, що формально засуджуючи конфлікт на території України, Рагозін наполегливо і цілеспрямовано подає різні помилкові «версії трагедії» і наводить приклад нібито «попереднього збивання Україною» російського цивільного літака «під час навчань у 2001 році». Вірогідно, що саме цей меседж, хоча і короткий за змістом, був головним потайним психологічним спеціальним наративом статті, який негативно працює на рівні підсвідомості читача.

Інший цікавий приклад, це стаття за 16 березня 2019 року: "Annexation of Crimea: masterclass in political manipulation" («Анексія Криму: майстер-клас політичного маніпулювання'). У якій Рагозін поширює цинічні „захоплення“ нібито „майстерності анексії Криму“ Путіним, що має явну мету нав'язати міжнародній спільноті політичну позицію про де-факто визнання так званого „російського статусу“ Криму.

Це далеко не всі приклади. Але загалом протягом грудня 2013 – серпня 2021 років, журналіст-фрілансер Леонід Рагозін опублікував тільки у виданні 'Al Jazeera' 35 англомовних статей, присвячених визначним подіям, головним чином в Україні. В більшості з них під маскою напускної „нейтральності поглядів“, просувається головна інформаційна лінія щодо зміщення акцентів, розмивання і зменшення провини Кремля за російську агресію проти України й, навіть, виправдання під різними приводами незаконних дій російського режиму.

Більш того, схоже, він увійшов у смак, можливо не без стимуляції з Москви, і почав поливати брудом власне країну його проживання — Латвію, її керівництво та конституційні політичні сили.

Так, Рагозін „став співавтором“ разом з місцевою „журналісткою“ двох пропагандистських „журналістських розслідувань“ під назвою „Качки з Маскачкі“. Це статті про те, як спортсмени підтримували в Ризі латвійську національну політичну силу і „Дно Міжмор'я“.

Стаття-пасквіль „Дно Міжмор'я“ (за багатьма ознаками – спеціальний пропагандистський матеріал російських спецслужб) заслуговує окремого розгляду, бо є вкрай антилатвійским і антиукраїнським інформаційним продуктом. У цьому „журналістському розслідуванні“ Рагозін всіляко критикує і намагається притягнути за вуха „зв'язки“ між представниками „Національного об'єднання“ Латвії з „неонацистами“ України. Ймовірно, головним завданням його публікації була дискредитація і блокування міждержавних зв'язків Латвії з Україною і низкою країн Балтії, а також проєктів спільного регіонального розвитку, в тому числі проєкту „Міжмор'я“ (Intermarium), який категорично не подобається Москві.

Ця публікація була лише першим етапом спецоперації РФ. 17 грудня 2019 року, посилаючись на так зване „журналістське розслідування“ Рагозіна „Дно Міжмор'я“, основний канал російської пропаганди Sputnik опублікував свій деструктивний матеріал спецслужб РФ, орієнтований на вплив на владу і громадськість США.

Більш того, цей матеріал набув значного поширення за підтримки мереж фабрик тролів російських спецслужб, його активно поширювали на російськомовних пропагандистських сайтах і у соціальних мережах.

Лінгвістичний аналіз англомовних публікацій Рагозіна у ЗМІ, їх контент-аналіз, стилістичні помилки й особливості викладу смислових конструкцій текстів свідчать про високу ймовірність підготовки цих матеріалів різними російськомовними авторами. Враховуючи ці спостереження можна припустити, що Рагозіна часто використовують не тільки як журналіста для самостійного відпрацювання отриманих з Москви „темників“ та наративів, але і як джерело „зливу“ під його ім'ям  завчасно підготовлених англомовних матеріалів.

Цікаво, що у самій Латвії, де з 2014 року живе цей російський журналіст, у 2020 році Управління у справах громадянства і міграції (PMLP) відмовилося видати Рагозіну посвідку на постійне проживання. Інформацію про це поширив російський пропагандистський ресурс „Sputnik Латвия“.

Висновок

Спецслужби Латвії, ймовірно, також давно слідкують за деструктивною інформаційною діяльністю російського  журналіста-фрілансера Леоніда Рагозіна, який за чисельними опосередкованими ознаками може бути  агентом впливу російських спецслужб. Поки що він продовжує слугувати „автором“ для публікацій у Західних медіа, які спрямовані на дискредитацію України та Латвії на міжнародній арені.

Не виключено, що російські спецслужби також вирішили використати Леоніда Рагозіна та інших журналістів-фрілансерів, як джерело продукування в Західних медіа антиукраїнських наративів на фоні загострення в Україні політичного скандалу навколо так званого „Вагнергейту“.

Досить дивно, коли російські журналісти, які нібито були змушені покинути свою батьківщину через тиск російської репресивної системи, замість того щоб писати про внутрішні проблеми РФ, чисельні злочини на тлі расизму, російські гібридні підрозділи типу „Русич“ та „ПВК Вагнера“, фокусують свою активність на тому, щоб дискредитувати Україну. Бо саме Україна є безумовно жертвою агресії Російської Федерації. Саме такі „опозиційні“ російські журналісти, які проживають в країнах НАТО, є чудовим інструментом для подальшого просування агресії РФ на Захід, зокрема, у країни Балтії.

Джерело: ІнформНапалм