У сучасних людей, вихованих в основному на американських блокбастерах і звідти ж черпаючих знання про навколишній світ, існує непереборний і майже тваринний страх перед ядерною зброєю. Особливо страшними і мальовничими показані наслідки ІІІ-ї світової війни у численних постапокаліптичних фантастичних фільмах. Проте насправді це є звичайні фільми жахів, які мають на меті залучити більше глядачів і не мають нічого спільного з реальністю.

Ще під час Холодної війни радянськими вченими був запущений у міжнародний простір псевдо-науковий фейк про ядерну зиму. Його суть полягає у тому, що нібито після застосування значного ядерного потенціалу СРСР і США, окрім радіоактивного зараження, підніметься багато пилу в атмосферу, що закриє землю від сонця і почнеться така зима, яка вб'є усе живе на Землі. Насправді, за розрахунками вчених, такої лютої зими не буде. Дійсно, температура може знизитись, проте не настільки екстремально, а радіація доволі швидко щезне. Але деякі вчені вважають навпаки, що температура на Землі після ядерної війни має підвищитись, серед них і Ф. Сингер: «Я завжди вважав „ядерну зиму“ науково непідтвердженим обманом… Насправді ядерні вибухи могли б створити сильний парниковий ефект та спричинити потепління, а не похолодання».

Великий фейк про «ядерну зиму» і апокаліпсис був необхідний радянському керівництву для того, щоби лякати США і НАТО глобальною катастрофою, якщо СРСР застосує увесь свій ядерний потенціал. Але на жаль він глибоко укорінився у людській свідомості в усьому світі і зайняв достойне місце у Голлівуді, завдяки чому чисельні фільми жахів з постапокаліптичною ядерною зимою заробляють багато грошей. Зараз Путін, продовжуючи славні радянські традиції, лякає увесь світ застосуванням ядерної зброї. Причому робить це на міжнародній арені давно і доволі регулярно, останнього разу зовсім нещодавно — у розмові з президентом Франції Макроном 8 лютого.

Насправді, застосування ядерної і термоядерної зброї навіть у значних масштабах ніколи не призведе до апокаліпсису. Так, радіоактивне опромінення спочатку буде значним, але у разі вибуху воно буде нетривалим і його можна перечекати у будь-якому приміщенні, краще підземному. Це тому, що під час вибуху вивільняється одномоменто велика кількість єнергії і випромінювання, що вбиває все живе поблизу епіцентру вибуху, проте кількість радіоактивних речовин відносно невелика і радіоактивне зараження місцевості швидко минає. На відміну від аварій на атомних єлектростанціях, зокрема Чорнобильській, коли був значний викид радіоактивних речовин із реактора сумарною кількістю 50 млн. Сu (кюрі). Саме тому за цим показником Чорнобильску аварію часто порівнюють із вибухом 500 середніх атомних бомб, які були скинуті на Хіросиму та Нагасакі. 

Тому, якщо Путін дійсно здійснить черговий серйозний злочин і застосує тактичну ядерну зброю для залякування України і примушування її до капітуляції, десь наприклад у передмісті Києва, то кількість радіоактивних речовин у цьому місці буде у 500 разів менше за Чорнобильську аварію. Враховуючи, що ядерні бомби з часом швидко стають непридатними через природню радіоактивність і розпад, то усі радянські бомби вже давно можна викинути у смітник. Виготовлення ядерних і тим більше термоядерних бомб дуже дорога і високотехнологічна процедура, тому навряд чи у Росії знайдеться хоча би сотня свіжих атомних бомб, враховуючи, що Росія не може зараз побудувати навіть один авіаносець. Проблема в тому, що ніхто не знає справжню кількість справних атомних бомб в Росії, що залишае Путіну широкий простір для ядерного шантажу світу. Після останніх слів Путіна про підвищення готовності своїх ядерних сил американський президент Байден заявив, що не бачить причин для занепокоєння американців з приводу ядерної війни з Путіним. Вірогідно Байден щось знає про реальний стан ядерного потенціалу Росії і засобів його доставки.

Навіть якщо Путін підірве одночасно усі свої атомні бомби, то остаточне радіоактивне зараження місцевості буде у рази меншим за Чорнобильську аварію. Так, дійсно будуть значні руйнування у місцях вибухів, проте рівень радіації після вибихів одразу швидко впаде. Це неодноразово спостерігалось радянськими військовими і науковцями під час чисельних ядерних випробувань, зокрема у Семіпалатинську (Росія) і на Тоцьких навчаннях, до яких було залучено 45000 військовослужбовців і 10000 місцевих жителів. Тоді солдати у танках і БТРах проходили через район атомного вибуху з невеликою швидкістю у 5-12 км/год. Значної шкоди здоров'ю у більшості з них згодом виявлено не було. США також проводила чисельні випробування атомних бомб. Ось на фото, на якому американські кореспонденти знімають вибух бомби на о. Різдва (проект Домінік – 105 ядерних вибухів) і не бояться нічого, тому що велика відстань до епіцентру вибуху і рівень радіації у місці зйомки у межах норми.

Зверніть увагу, тільки у проекті Домінік було здійснено 105 вибухів, загалом США здійснили більше 1000 атомних вибухів, більше 700 ядерних і термоядерних вибухів було в СРСР. Величезну кількість вибухів провели ще Росія, Великобританія, Франція, Китай, Індія, Пакистан, Ізраїль і Північна Корея. Були підірвані тисячі атомних бомб, і нічого страшного не сталося, ми навіть цього не помітили і ніяк не відчули. Ні одиничне, ні чисельне застосування ядерних і термоядерних бомб ніколи не призведе до апокаліпсису. Проте цією зброєю і особливо загрозою її застосування можна досягти значних військових і політичних цілей, зокрема примусити Україну до капітуляції, чим і займається зараз Путін. Один справний ядерний заряд у нього точно знайдеться. Тому необхідно мати деякі знання, щоб убезпечити себе від негативного впливу іонізуючого випромінювання.

Треба пам'ятати, що основними засобами захисту від іонізуючого випромінювання є захист: 1) відстанню, 2) часом, 3) кількістю і 4) екрануванням. Інших засобів захисту не існує. Тобто після вибуху необхідно: 1) якомога швидше покинути зону вибуху і бажано перебувати якнайдалі від нього, 2) максимально зменшити час перебування у радіоактивній зоні, 3) не вживати, або вживати масимально менше радіоактивно зараженої іжі та води, у тому числі менше вдихати зараженого повітря, 4) ховатись за товстими стінами, або під землею (тому що тоді екранує товстий шар землі).

Основні види випромінювання під час вибуху є всього три, які легко запам'ятати і які розподілені за важкістю ураження – α-альфа, β-бета, γ-гама. α- випромінювання має максимальну енергію ураження, тому що це важка ядерна частинка, проте глибоко у тіло воно не проникає і екранується навіть одежею, чи навіть листом паперу; воно максимально уражає відкриті частини тіла людини – обличчя і руки (саме тому їх бажано прикрити чим завгодно). β-випромінювання – це потік електронів, які проникають вже дещо глибше через одяг на декілька сантиметрів у тіло, а γ-випромінювання — це єлектромагнітні хвилі (подібно до радіохвиль), які менш енергетичні, ніж попередні два, проте поникають дуже глибоко у тіло і через перешкоди; тільки 1 метр бетону може його повністю зупинити.

Важливо також застосовувати протигази та респіратори, або перебувати у щільно зачиненому приміщенні, а повітря з вулиці добре фільтрувати. Тому що дрібний радіоактивний пил, який проникає у легені, здійснює вищезгадане найбільш небезпечне α-випромінювання на незахищену нічим (навіть одежею) легеневу тканину і значно збільшує дозу радіації.

Грамотно застосований захист дозволяє отримувати під час ядерного вибуху мінімальну і доволі незначну дозу радіації, яку можна порівняти, наприклад з однією процедурою КТ. На відкритій місцевості рівень радіації після ядерного вибуху швидко падає, і через деякий час (наприклад через 1 годину) можна безпечно виходити назовні з укриття. Через 1 годину після вибуху у Тоцьких військових навчаннях на відстані 850 метрів від епіцентру на поверхні вже була незначна доза радіації у 0,1 Р/год. Більше прочитати про ці навчання з масштабним випробовуванням ядерної бомби на людях і ніжною назвою «Сніжок» можна тут.

Поздоровляю, ви пройшли короткий курс радіаційної безпеки. Нічого не бійтеся. Не такий страшний чорт, як його малюють.