Час від часу то прочитаєш супер дурний допис якогось клінічного ідіота з істричних тем, то отримаєш неймовірне ракоподібне пояснення  історичних процесів хоча і від малого, але все-таки цілого московітського Президента.
А ще буває, що дуже дивний північний сусідський Міністр закордонних справ «Залєсся» десь у Відні щось по історії брякне, неначе нема про що йому потеревенити з австріяками.
І воно ж не просто так все гудить, звенить, тисне, давить.... Є ж якась ціль в усього того «гнусявого хору».

Ось останнім часом мені у вуха постійно залітає — поділись своєю історією, віддай свою історію, не привласнюй свою  історію, не приватизуй свою історію... Залітає як від Залєсся, так і від «наших» підгавкувачів.
Не витримуєш...

Так от...
Ходжу по залишкам Змієвих валів, або просто гуляю берегом Росі, де сучасні  «чорні археологи» з металошукачами знаходять час від часу перші, ще литі з бронзи монети Риму, дохристиянські прикраси, прості гудзики, пряжки, застібки, а десь на чернігівщині знаходять бойові сокири з тризубами.  Десь південніше прямо зараз розкопують тепер вже навіки наш «стоунхендж», старший за єгипетські піраміди.
Величезна кількість всього такого, тільки встигай дивуватися.
Зрідка заїду до Синяви, на гору князя Божа, якого разом з чотирма синами та главами 70 родів розіп'яли готи Германаріха на андріївських хрестах. Розітнули за прийняте тодішніми антами, предками нашими, християнство. Триста сімдесят п'ятий рік то був, до речі. Років за 100 до Кия. І першу церкву в Богуславі зруйнували. Лежить тепер десь на дні Росі «камінь з павуками та камінний хрест на сонці».

Відвідую, споглядаю, насолоджуюся краєм своїм, Дніпром, пагорбами, лісами та полями.
Це моя Русь. Земля моїх предків,  і моя Земля. Україна. І Русь одночасно. Чим я маю поділитися і з ким?

Тут десь їздили верхи сармати, скіфи, гуни, печеніги з половцями та ще бозна що тут творилося.
Тут воювали, будували, жили, народжували дітей і зростали мої слов'янські предки. Маю тепер від них топоніми, гідроніми, усілякі там назви місцин, предметів, дерев, тварин... І ці слова не чужі мені... Бо то моя тепер мова. 
Ходжу і думаю собі — яка в мене, в мого роду довжелезна та прекрасна історія....
І чому ж тоді моя прабабця так не любила «залєссє», яке так сильно хоче відтяти собі добрячий шмат моєї історії, а по суті — забрати її всю?  Привласнити аж до самих давніх її глибин??
 
Чому прабабця ненавиділа московську церкву, на дух не витримувала владик змосковщених, чому не могла переступити поріг будь-якого зросійщеного собору і при цьому більше 20-ти разів пішки за сотні км ходила на Прощу до Печерських пагорбів?
Чому завжди прабабця казали — є ми, а є «вони»-москалі, і з однієї миски краще з собаками їсти, ніж з московськими брехунами і злодіями.

Думаю, що я просто якийсь жадібний. Думаю, що мене просто жаба давить поділитися своєю історією з «найобишами», як казали на москалів моя прабабця. З бабцею погодився на таку назву «Словник Єфремова», який і пояснює нам це  абсолютно цензурне слово. 

Найобиші — це на «русском» безбатьченки, або байстрюки по-нашому. Або по-європейськи, по-модному, себто — бастарди.
Або ще конкретніше — це люди, які НЕ МАЮТЬ батьківщини, землі своєї рідної, племені свого не тримаються. 
Історії роду свого найобиші не мають і не знають її зовсім. Дідів своїх власних, які так круто воювали, зі слів тих же найобишів, теж не знають зовсім.
 
І що цікаво — ніколи вже своєї історії найобиші не знатимуть і ніколи її не матимуть, до речі.
Насправді — це жахливо, жити без своєї історії.
А де москалям-найобишам  її взяти, історію, в кого відібрати? На сході від московії історію шукати? Китайці зразу бошку відірвуть і скажуть, що так і було. Тільки на захід, до слав'ян, виходить, має йти московіт за історією, за релігією, за культурою, за мораллю, за етикою, за способом життя.

Маленьке уточнення, дуже важливе, навіть основне.
Кожна окрема людина має своє власне право крові, право землі. Юридична і дуже потужна , до речі, штука — оце право крові і право землі. Саме з цього права все і розпочинається. І суспільство, і закон, і мораль, і народ теж з цього розпочинається — з землі і крові. Нічого іншго в людини від початку нема — тільки своя земля і своє право на рід, на ойкумену свою.
Вся Нація, яка складається з таких от окремих людей зі своїми правами, також має  право крові і право землі, тільки вже для усієї  нації, для всієї держави. А через ці права має історію свою як ціла нація, так і кожна окрема людина.

(Крута штука — ті права на землю і права на кров. Особливо після наукового відкриття та повального дослідження ДНК у широкого кола людей. Саме з ДНК все закрутилося про один народ в наших північних сусідів. А потім стався облом, не те ДНК, не такі мітохондрії за кремлівською стіною виявилися, як потрібно було. Дійшло до того, що їх президент років три-чотири назад заборонив ту ДНК у своїх людей збирати.
Чому так? Не дурні в них аналітики. Побачили, куди воно все йде.
А пішло воно зовсім в інший бік — олєнєводи і землероби — то різні люди, виходить. Один народ не ліпиться з такого матеріалу)
 
Я маю і право землі, і право крові, мої рідні, близькі, знайомі також мають ці права. Кожна людина то має.
Вся нація моя також має ті права, вся країна моя має, і всі громадяни-національності моєї країни також то мають і бережуть. Зсучені є, але їх не так і багато.
Мої власні права тільки посилюються від такого поєднання прав інших.

А от  московіт-«найобиш" нічого того не має... Жодних прав ні на що не має, бо байстрюк, бо безбатченко, безземельний, без спадщини, без історії життя свого роду, без історії землі та крові, та без законного наслідування хоч якихось прав хоч би на що. Профукав, пропив, сам віддав в чужі руки всі свої права найобиш, тепер пусто в нього скрізь.
Як на мене — то справді жахіття, бути от таким штучним байстрюком.

Словник синонімів "русского язика" каже, що найобиші можуть також називатися пойобишами, ублюдками та виблядками (зачатими в блуді, коли двоє де попало і з ким завгодно перепхались; відбулося зачаття байстрюка і якщо хто не второпав — тобто нічого поганого в тих словах немає) 
Як бачите — "русскій язик" досить таки щедрий на синоніми щодо байстрюків.

То скажіть мені добрі люди — яким таким боком я повинен розділити історію свого Роду, Землі своєї з от такими індивідами невідомого походження? Навіть, якщо вони Президенти чи Міністри?
Вони байстрюки, вони ж самі про це в повний голос кажуть, коли зазіхають на мою батьківщину, на мою землю, на мою кров, бо своєї, виходить, не мають??
 
У виблядків немає власного права крові та права землі.
Тому вони хотять чуже.
Двох власників на одне право не буває, не може бути.
Хтось із двох претендентів має зникнути.
Я хочу залишитися.

Як тут не погодитися зі своєю прабабцею?