Більшість основоположників та конструкторів радянської ракетної техніки були родом з України. Точніше, із тих областей сучасної України, які до революції 1917р. та розпаду Російської імперії носили назви однойменних малоросійських губерній, а до 1991р. та розпаду Радянського Союзу перебували у складі УРСР. В основі матеріалу здебільшого лежать статті Вікіпедії про відомих українців, розташовані в хронологічному порядку.
Микола Кибальчич народився 1853 року в м.Короп Чернігівської області у сім'ї священика. Завзятий підліток залишив духовну семінарію у Чернігові та вступив до гімназії у Новгород-Сіверському біля Чернігова. Там хлопчик захопився хімією та отримав за це прізвисько Коля-піротехнік. Пізніше набував знань у Петербурзькому інституті інженерів шляхів сполучення, але не закінчив його і перейшов до Медико-хірургічної академії. Ще студентом він обрав шлях революціонера-підпільника і увійшов до складу народовольців і терористичної групи Андрія Желябова. Кибальчич проаналізував помилки попередніх замахів на царя та створив надпотужну бомбу. Вона була попередницею потужної гранати, якою народовольці підірвали російського царя Олександра ІІ. У тюремній камері за кілька днів до страти Кибальчич розробив проект реактивного літального апарату. 23 березня 1881 року Кибальчич вперше висунув ідею твердопаливного ракетного літального апарату з керованим вектором тяги, оригінальним паливом. Микола Кибальчич передав папери проекту ракети адвокату. Але жандарми вилучили креслення та поклали їх у спеціальний архів таємної канцелярії. Тому вперше винахід та опис ракети опубліковано аж у 1918 році в журналі «Билоє». Кибальчич був підданий суду разом з іншими терористами, повішений 3 квітня 1881р. і закопаний на звалищі.
Юрій Кондратюк народився 1897 р. у Полтаві. Справжнє ім'я та прізвище – Олександр Шаргей. У 1910 р. Олександр залишився круглою сиротою та виховувався в сім'ї діда з боку батька – лікаря О.Даценка. Того ж року він став учнем Другої полтавської чоловічої гімназії, яку закінчив із срібною медаллю і вступив на механічне відділення Петроградського політехнічного інституту. Був білогвардійським офіцером. У Києві на вулиці Саксаганського проживала мачуха Олександра – Є.Карєєва. Коли помер їхній знайомий студент Юрій Кондратюк, побоюючись репресій, мачуха передала його документи Олександру. Працював механіком. Під час одного із приїздів до Москви Ю.Кондратюк зустрівся із С.Корольовим. С.Корольов був знайомий із роботами Кондратюка і запросив його працювати на посаді свого заступника у конструкторське бюро, проте той відповів відмовою. Робота над військовими проектами передбачала жорсткий контроль із боку «органів», і Юрій Васильович побоювався, що ретельна перевірка його біографії могла розкрити факт підробки документів та білогвардійське минуле. У своїй першій книзі «Тим, хто читатиме, щоб будувати», виданій у 1919 році, він вивів основне рівняння руху ракети, навів схему та опис чотириступінчастої ракети на киснево-водневому паливі, камери згоряння ракетного двигуна з різними комбінаціями розташування форсунок окислювача пального, параболоїдного сопла та багато іншого. Тут також було запропоновано використовувати опір атмосфери для гальмування ракети при її спуску з метою економії палива, під час польотів до інших планет виводити корабель на орбіту штучного супутника, а для посадки на них людину та повернення на корабель застосувати компактний злітно-посадковий модуль (це і було реалізовано американським агентством NASA у програмі "Apollo"), використовувати гравітаційне поле небесних тіл для додаткового розгону або гальмування космічного апарату для польотів у сонячній системі ("пертурбаційний маневр"), розглянуто можливість використання сонячної енергії для живлення бортових систем космічних апаратів та розміщення на навколоземної орбіти великих дзеркал для освітлення Землі. Юрій Кондратюк запропонував оптимальний шлях ракети після її старту (так звану "криву уліт"), а саме: вертикальне піднесення крізь щільні шари атмосфери, а потім на орбіту з певною траєкторією. Він розглянув питання теплового захисту космічних апаратів під час їхнього руху в атмосфері. Але головною його пропозицією стали проміжні міжпланетні бази із запасами всього необхідного для тривалого польоту. Він наголошував на необхідності створення постійної космічної бази на орбіті навколо Місяця, на яку вантажі доставлятимуть автоматичні вантажні ракети, а міжпланетні кораблі зможуть поповнити свої запаси і продовжити шлях до Марса, Венери чи Меркурія. Кондратюк писав також про можливість спуску корабля на крилах та розробив схему "космічного човника". Він припустив, що під час першого польоту на Місяць екіпаж космічного корабля складатиметься з трьох людей, двоє з яких за допомогою спеціального модуля дістануться місячної поверхні, а третій залишиться в кораблі на орбіті навколо місяця (що і сталося саме так майже через сорок років). Кондратюк розрахував оптимальну траєкторію польоту до Місяця. Ці розрахунки були використані NASA у програмі "Аполлон". Так звану "трасу Кондратюка" під час подорожі на Місяць використали космічні кораблі "Аполлон". Згодом американці на мисі Канаверал встановили пам'ятник Кондратюку.
Сергій Корольов народився 1907 р. у м. Житомирі. Виховувався дідусем та бабусею по матері Марією та Миколою Москаленками у Ніжині Вінницької області. Навчався Корольов у Києві та Одесі. Працюючи конструктором ракет, його було репресовано. Сім років (1939-1945рр.) відбув у ГУЛАГу, де разом з іншими вченими був у так званій шаражці, де займався розробкою балістичних та геофізичних ракет. Після визволення очолив радянську ракетну програму. Під його керівництвом запущено першу міжконтинентальну балістичну ракету, перший штучний супутник Землі, перший політ людини в космос і вихід людини в космос. З серпня 1956р. Корольов — керівник і головний конструктор найбільшого країни ракетного центру, йому підпорядковується діяльність багатьох НДІ і КБ. 27 серпня 1957 року здійснено запуск балістичної ракети. Апогей вченого – 12 квітня 1961р. , коли здійснено перший космічний політ на кораблі "Схід" Юрія Гагаріна. Під керівництвом головного конструктора С. Корольова створено перші космічні апарати серій "Місяць", "Венера", "Марс", "Зонд", деякі супутники серії "Космос", а також проект космічного корабля "Союз". "Дивлюся я на небо та й думку гадаю: чому я не сокіл, чому не літаю?..". Ймовірно, ця українська пісня призвела його до створення космічних ракет. Коли Корольов запустив ракету з першим українським космонавтом Павлом Поповичем, той заспівав з космосу радіозв'язком для головного конструктора його улюблену пісню "Дивлюся я на небо…".
Георгій Лангемак народився 1898 р. у Старобільську Харківської губернії, один із піонерів ракетної техніки та один із основних творців реактивного міномету "Катюша". Засновник досліджень із конструювання реактивних снарядів на бездимному пороху, відкрив так званий закон подібності, знання якого дозволило визначати оптимальну геометрію сопла реактивного двигуна без тривалих дорогих експериментів — аналітичним розрахунком. За хибним звинуваченням у "шкідництві" та участі в "антирадянській терористичній організації" було заарештовано НКВС та розстріляно у 1938р.
Валентин Глушко народився 1908р. в Одесі у сім'ї службовця Петра Глушка. У грудні 1935 року вийшла книга Глушко "Ракети: їх пристрій та застосування", видана під редакцією Г.Лангемака і В.Глушко, а в березні 1936 року була видана робота Глушка "Рідке паливо для реактивних двигунів". У квітні 1936р. інженер А.Костіков направив до ЦК ВКП(б) листа, в якому він стверджував, що "розкриття контрреволюційної троцькістської диверсійно-шкідницької зграї" вимагає "ще глибше придивитися" до ситуації в НДІ-3; далі він різко критикує роботи з двигунів на рідкому паливі, що проводяться Глушко, і звинувачує в недоліках і порочному стилі роботи керівників інституту — насамперед, директора НДІ-3 І.Клейменова, його заступника Г. Е. Лангемака. Аналогічну заяву Костіков направив і до парткому НДІ-3; обидві заяви було передано до НКВС.
23 березня 1938 року Глушка заарештували і по серпень 1939 року перебував під слідством: його тримали у внутрішній в'язниці НКВС на Луб'янці. Під час слідства Глушка неодноразово били кийками та батогами, зробленими з дротів зі свинцевою ізоляцією; як і багато інших підслідних, він змушений був підписати щиросерде визнання про те, що нібито брав участь в антирадянській організації і займався шкідницькою роботою в оборонній промисловості. Потрапив до Казанської спецв'язниці, куди також був згодом переведений С.Корольов, який був начальником "групи № 5 з розробки реактивної установки". В 1945 р. більшість керівних співробітників ОКБ-РД були відряджені до Німеччини для вивчення конструкції німецьких бойових балістичних ракет "Фау-2". Влітку 1946 року Глушко біля входу в берлінську комендатуру несподівано зустрів Костікова, який виходив з автомобіля в новенькому генеральському кителі; зі словами "Це тобі за Лангемака і за всіх наших" колишній зек з усієї сили вдарив ворога в обличчя, аж кітель був залитий кров'ю. Пізніше комендант на заяві Костікова про побиття написав: "У порушенні справи відмовити. Отримано за заслуги".
Глушко – засновник рідинного ракетного двигунобудування. На його двигунах працювали кораблі "Схід", ракети-носії "Протон", багаторазові ракетно-космічні комплекси "Буран", "Енергія". Киснево-керосиновий двигун РД-180, ідея створення якого належить Глушку і яка виробляється "НВО Енергомаш імені академіка В. П. Глушка", досі є предметом гордості російської космонавтики, використовується як перший ступінь ракети-носія американської ракети "Атлас- 5".
Зі спогадів одного радянського фізика в ЖЖ, який пояснює, чому керосинові ракети стали виробляти в російських Хімках, а не в українському Дніпропетровську. "Ракети, до речі, літали на спирті. І генерали казали: "Дайте нам стільки спирту, скільки з'їдає ваша ракета, і ми однією дивізією будь-яку країну візьмемо". Щоб ракетний спирт не пили, німці фарбували його марганцівкою. Ми теж підфарбовували, але це нікого не лякало. Коктейль із ракетного спирту з марганцівкою називали "Блакитний Дунай", у кожного був запас, але роботі це не заважало, хоча Корольов гуляк обіцяв відправити "по шпалах додому чай із варенням пити". Перша ракета, яку було заправлено не спиртом, а керосином, — знаменита "сімка", на якій літав Гагарін. Звісно, вона створювалася не задля супутника і космонавта, а для ядерного боєзаряду. Це була перша в історії міжконтинентальна балістична ракета. Пам'ятаю, яка була трагедія у робітників у Куйбишеві на заводі "Прогрес", де ми розмістили серійне замовлення на керосинову "сімку", а замовлення на старі спиртові ракети віддали Дніпропетровську". Ветерани авіаційно-космічної галузі розповідали мені сцену красномовну середини 50-х. Робітники заводу ім. Глушко у Хімках після трудового дня у неабияких кількостях валялися біля прохідної зазначеного підприємства. Думаєте, ударники комуністичної праці після трудового дня та перевиконання підвищених соціалістичних зобов'язань лягли відпочити? Ні, на ракетному заводі було багато спирту і дуже суворий режим охорони. Винести цінний продукт практично неможливо. Тому робітничий клас після закінчення зміни приймав максимальну дозу всередину та поспішав пройти через прохідну, намагаючись не впасти п'яним на території заводу. Такі були звичаї російських пролетарів — підкорювачів космосу.
Павло Попович народився 1930р. у с.Узин Київської області. Під час 2-ої світової війни перебував на окупованій території, як і Ю. Гагарін. 1947 року Павло закінчив ремісниче училище у Білій Церкві. Радянський "космонавт №4" був першим українцем, який побачив нашу планету з космосу. Перший політ Поповича відбувся у серпні 1962р. Сучасники згадують, що Попович за всіма параметрами мав бути першим космонавтом, його й готували разом із Ю.Гагаріним, але, як згадував пізніше сам космонавт, "піонером у космосі, згідно з тодішньою політикою, має бути росіянин". Був депутатом Верховної Ради УРСР кількох скликань, президентом українського культурного товариства "Славутич" у Москві. Похований у 2009р., м.Гурзуф, АР Крим, Україна.
На фото — Попович із рідними.
Навіть у космосі співав "Дивлюся я на небо…" – під час радіозв'язку зі своїм учителем та керівником польоту Сергієм Корольовим, який також любив цю пісню. Після повернення з першого польоту, рапортуючи генсеку М.Хрущову про виконання завдання, сказав: "Я перший радянський космонавт з України". З 1999 до 2009 року Попович очолював ще й Український союз космонавтів, куди входили космонавти, які вже побували у космосі – вихідці з України: Попович, Береговий, Шонін, Жолобов, Ляхів, Попов, Кізим, Вовк. Таких налічується на сьогоднішній день 20 осіб.
Георгій Береговий народився 1921р. у с. Федорівка Полтавської області. Незабаром після його народження сім'я переїхала до міста Єнакієвого на Донеччині. Двічі Герой Радянського Союзу (єдиний, хто удостоєний першої зірки Героя за Велику Вітчизняну війну, а другий за політ у космос). У 1972-1987рр. — начальник Центру підготовки космонавтів. Був головним консультантом науково-фантастичних фільмів "Москва — Кассіопея" та "Отроки у Всесвіті". Помер 1995р., похований у Москві на Новодівичому кладовищі.
Перший радянський ракетний полігон "Капустін Яр" створював та 30 років ним керував генерал Василь Вознюк (народжений у Вінницькій області). Корольов доручив йому знайти місце і для нового, потужнішого космодрому, який пізніше став відомим як "Байконур". А очолив його будівництво генерал Михайло Григоренко із Луганщини.
Так сталося, що двоє найвідоміших конструкторів систем протиракетної оборони (ПРО), народившись у сусідніх українських областях (у Запорізькій та Дніпропетровській відповідно), "воювали" за дві найбільші держави: Григорій Кисунько розвивав радянську ПРО, а Едвард Гінцтон створював у США клістрон — головний елемент сучасної радіолокації.
