site.ua
член клубу

Соціальні мережі, що класичні (Facebook), що специфічні (Twitter), від самого початку служили поширенню свободи. Свобода спілкування, не обмежена простором, кордонами, часовими поясами, економічним становищем – що може бути прекраснішим? Але чому минуло 10-15 років від їхньої появи і соцмережі все частіше стали потрапляти в новини вже як обмежувачі свободи? Невже цифрові концтабори будують не лише на умовному Сході, але й на безумовному Заході?


Цензура 2.0

Навряд чи знайдеться активний користувач Facebook із значною кількістю підписників, який хоча б раз не постраждав від репресій у цій мережі – видалення контенту, бану або навіть повного блокування акаунту, – причому щоразу з безглуздих причин або взагалі без жодних пояснень. Лише серед моїх ФБ-френдів 12 квітня торік політологи Дмитро Левусь та Олег Лісний втратили доступ до своїх сторінок і не змогли поновити його до сьогодні. Минулого місяця блокування зазнали я сам та журналістка Діана Дуцик – цього разу, на щастя, ненадовго.

Це приклади того, що називається алгоритмічною цензурою: коли машина на свій розсуд визначає, що користувачі-люди мають право публікувати, а що – ні. Так я сам неодноразово страждав за історичні світлини та навіть карикатури із зображенням свастики, хоча в такому вигляді вона не заборонена ані в Україні, ані тим більше у США. 9 травня цього року пів російського сегменту ФБ вилетіло в бан через фото прапора перемоги над Рейхстагом. І хоча причин жаліти росіян у мене немає, а мережа потім вибачилася за помилку і скасувала бани, неприємне відчуття не зникло.

Список тем, підцензурних у ФБ, вражає – від грудного вигодовування до курдської опозиції. Коли хтось потрапляє під бомбометання цензурою, як-от права організація InfoWars чи сайт Тelegra.ph, Facebook та Іnstagram починають видаляти будь-які посилання на них чи пости з цитатами звідти, хоч хто б їх публікував. Хоча головний винуватець цензури у ФБ – його засновник, колектив також не проти обмежити свободу слова. 1 червня сотні працівників Facebook вирішили на знак протесту призупинити свою роботу, бо з мережі не видалили агресивного поста Дональда Трампа.

Але вони не самотні у своїх діях – Twitter не набагато кращий. Там нещадно різалися та викреслювалися усі репліки користувачів, які, на думку соціальної мережі (вірніше, її власника Джека Дорсі), не відповідали догмам правильного демократичного суспільства. 2018 року з'явився "фільтр якості", який таємно видаляв контент. У відповідь на критику з боку республіканців, чиї пости зникали найчастіше, Twitter вибачився і запевнив, що такого більше не буде. Але 27 червня 2019 року компанія вирішила, що пости, які порушують правила, можуть не видалятися, а "приховуватися". 26 травня цього року Twitter позначив два твіти Трампа як можливу дезінформацію (про наслідки – нижче).

Неявна цензура є і на YouTube. Тут вона замаскована під боротьбу за авторські права. Видаляють і відео, і коментарі, часто-густо – на догоду режимам типу Єгипту чи Китаю. У лютому цього року республіканський сенатор Ренд Пол розкритикував сервіс за видалення відео з його виступу, в якому йшлося про Україну. Останній кричущий випадок – трансляція старту ракети Ілона Маска. Суть така: NASA знімає і роздає відео всім охочим, зокрема, каналу National Geographic; інструмент правовласників Content ID сповіщає адмінів NatGeo, що начебто кадри з їхньої трансляції використовують інші канали; там ніхто не розбирається – і за їхньою скаргою YouTube просто блокує усі інші відео. Увага, приготуйтеся сміятися: блокують навіть трансляцію NASA! Так, це ненавмисне, блок знято, NatGeo відповідатиме в суді. Але осад залишився.

До речі, у грудні торік журналіста Форда Фішера негайно забанили на три дні у Facebook, коли він спробував опублікувати статтю про цензуру на YouTube.

Із російським ВКонтакте ситуація інша – там за секс і насильство не банять онлайн, там за неугодними приїжджає поліція офлайн. Тим більше, ця мережа є в нас під забороною, тож ми її проблем не торкатимемося.

Отже, головне питання є таким. А хто, власне, дав корпораціям легальне право запроваджувати цензуру? Та ще й компаніям країни, де свобода слова є недоторканною? І ні, це не ми самі, коли погоджуємося з умовами користувачів. Ми лише жертви ідіотичного перекосу в боротьбі між свободою слова та т. зв. безпечним контентом, яку ведуть ліві ліберали на чолі цих мереж. І все ж хто дав їм право розрізняти добро і зло і навчати цьому нас?


Імперія завдає удару у відповідь

Мережі догралися, вирішив Трамп. 28 травня він опублікував указ, відповідно до якого протягом 60 днів мають бути підготовлені поправки до розділу 230 Закону про порядок комунікації. Цей акт настільки важливий, що його називають "26 слів, що створили інтернет". Суть його така: платформи не модерують і не несуть відповідальності за контент користувачів. Видаляти вони можуть лише матеріали, які порушують авторське право чи закон про запобігання торгівлі людьми.

Але багато хто вважає, і це було відображено в указі Трампа, що за нинішньої політики соцмереж цей компроміс перестав працювати. Якщо Facebook і Twitter вводять цензуру ("ведуть редакційну політику"), то вони мусять розглядатися як a publisher or speaker, тож не підпадати під захист розділу 230. Чи проголосують американські парламентарі за нову редакцію закону, чи не скасує її суд, невідомо. Але точно процес переосмислення ролі соцмереж у суспільстві загалом і цензури власників платформ в інтернеті зокрема, нарешті, вийшов з площини кухонних дебатів у сферу юриспруденції. І залишити все по-старому тут точно не вийде.

Цікаво, що Марк Цукрберг підтримав позицію Трампа, чим заскочив зненацька і своїх адептів, і своїх критиків. Чи зміниться щось у політиці банів на ФБ, чи це було звичайне лицемірство, скоро дізнаємося.


Невідворотність

Лівий лібералізм очільників соціальних мереж, прищеплений в американських вишах, які стрімко полівіли за останнє тридцятиліття, – це зовнішня ознака, але не причина проблеми. Створять праві свою мережу – нічого не зміниться. Так само за деякий час у ній виникне цензура і поширяться віяльні бани, якщо взагалі не одразу. Причина тут значно глибша.

1911 року німецький соціолог Роберт Міхельс сформулював універсальний "Залізний закон олігархії". Згідно з цією теорією, не важливо, наскільки демократичними були засади утворення певної організації. І ще менш важливою є її політична орієнтація – соціалістична чи консервативна. У будь-якому разі організація рано чи пізно досягає масштабів, коли керування нею за допомогою прямої демократії стає неможливим. І причина не так у технічних засобах (нині з додатками на смартфонах це і справді неактуальне), як у психології натовпу, що перешкоджає ухваленню раціональних рішень.

Відповіддю стає утворення бюрократії, яка уможливлює подальше існування великої організації як такої. Але це створює нову небезпеку – що правила, якими керуються бюрократи, стануть важливішими за закони країни, в якій розташована організація.

Зрозуміло, що коли йдеться не про фізику, а про суспільство, то ці висновки не абсолютні і з них є маса винятків. Але великі соціальні мережі як ніхто інший наочно демонструють справедливість спостережень Міхельса. Ані Facebook, ані Twitter неможливо керувати одноосібно вручну. Значить, потрібні управлінці. Жодних людей-управлінців не вистачить читати весь контент мереж, тож їм на допомогу приходять алгоритми. Правила, за якими пишуться ці алгоритми, і стають, зрештою, впливовішими за всі початкові "візії" та "цілі", хоч хто б їх виголошував.

І якщо в нашому конкретному випадку ухвалено рішення, що користувачів слід убезпечити від картинок із насильством чи жіночими сосками та від текстів з "образливими" словами, то нас із вами насильно убезпечать безвідносно до нашого бажання. Просто написавши алгоритм, який не вникатиме в тонкощі. Ну а незгідних – забанять.


Чи є вихід?

Ну, окрім міграції до TikTok? Навряд. Відразу після блокування я провів фокус-групу з кількома айтішниками та держслужбовцями. Після тригодинної дискусії усі зійшлися на тому, що зсередини перешкодити встановленню цензури з підходящих приводів неможливо. Просто тому, що соцмережі – безкоштовні для користувачів. А той, хто не платить, не замовляє музику. І жодних інших механізмів впливу на бюрократію Facebook чи Twitter у нас немає.

Тож єдина надія залишається на американську державу. Півтора століття тому економіка та суспільство США уже потерпали від "баронів-розбійників" – монополістів-олігархів, що розширювали свої бізнес-імперії незаконними засобами. І лише низка антимонопольних законів на зламі ХІХ та ХХ століть поклали край такому стану речей. Сьогодні люди в мережі – такий самий ресурс, як люди на нафтових свердловинах на світанку промислової ери. І без розумного і збалансованого обмеження прав великих власників на експлуатацію цього ресурсу ми знову опинимось у становищі, розкритикованому ще Дікенсом чи Марксом.

Ну й наостанок для безкомпромісних адептів невидимої руки ринку та інших екстравагантних теорій зауважу, що чесних і вільних бізнесменів не муляло рабовласництво в Америці чи Третьому рейху. Саме держава припинила цю ганьбу і сформувала умови для подальшого економічного процвітання. Так, нашої держави цей комплімент не стосується, але й соцмережі не в нас хостяться.

Бо, якщо нічого не робити, на зміну тоталітаризму прийде твіттероризм, хай і без фізичних репресій. Але бути відрізаним від кола своїх потенційних роботодавців, партнерів та клієнтів, відрізаним без суду та апеляції – це цілком реальна, а не віртуальна репресія. І залишати її застосування на безконтрольний розсуд соцмереж – і аморально, і незаконно.

Тому, God bless America та свободу слова!


Фейсбук автора

sergii.gromenko
Сергій Громенко

Коментарі доступні тільки зареєстрованим користувачам

вхід / реєстрація

Рекомендації