Міністерство освіти і науки України оприлюднило для обговорення вкрай важливу для всіх нас Концепцію розвитку педагогічної освіти, яка побудована на критично необхідних сьогодні принципах.

Обома руками підтримую ідеї сугубої практичності та випереджуючого характеру професійної педагогічної освіти, орієнтацію на інтегровану підготовку вчителів тощо.

Однак також виразно бачу протиріччя між декларованими прагненнями та практичними пропозиціями, які фактично залишають без змін застарілу парадигму «предметної академічної освіти», яка очікувано не дозволить реформувати педагогічну освіту так, як цього вимагає час.

Звичайно, що я не є фахівцем з організації вищої освіти — і не претендую на це. Але як директор школи є безпосереднім споживачем того результату, який має досягати вища педагогічна освіта: бо саме до школи приходять ті фахівці, яких має готувати педагогічний виш.

Моя позиція — це позиція замовника, який постійно стикається з недоліками педагогічної освіти — і висловлює своє вимоги до того, який саме вчитель має прийти до школи.

Вища педагогічна освіта має нарешті перестати бути «річчю в собі» і повернутися обличчям до школи. Досить академічних екзерсисів, відірваних від реальних завдань реальної школи, яка вчить реальних дітей.

Потрібні дійсно рішучі зміни, щоб наших дітей вчили освічені, сучасні, динамічні, відповідальні, доброзичливі та інтелектуально гнучкі вчителі.

Зайве повторювати те, що викладено у пояснювальній частині Концепції: її автори самі (хоча і не так відверто) висловлюють незадоволення чинним станом справ і прагнуть його змінити. Я з цим цілком згоден.

Загалом хочу звернути увагу на кілька ключових моментів моїх пропозицій (детально з моїми пропозиціями можна ознайомитись тут).

Отже.

1. Потрібно на законодавчому рівні вилучити поняття «ПРЕДМЕТНА СПЕЦІАЛЬНІСТЬ», увівши натомість поняття «ГАЛУЗЕВИЙ НАПРЯМ» (або «ОСВІТНЯ ГАЛУЗЬ»). Без цього рішучого кроку ми не позбавимося фрагментарності та «розсмиканості» освіти, коли школа «фарширує» наших дітей різноманітними другорядними відомостями, не формуючи цілісну картину складного світу.

Звичайно, що ці пропозиції викличуть спротив «предметників», які все життя присвятили вивченню однієї частини реальності — і бачать у цьому сенс життя. Позиція цих достойних (без будь-якої іронії) людей полягає у тому, що потрібно рішуче змінювати зміст освіти — але тільки не з його предмету.

Тому потрібно ще у виші готувати вчителів до викладання інтегрованих курсів. Скажімо, їх поділ може бути таким:

2. Необхідно революційно (не побоюсь цього визначення) посилити практичну складову підготовки педагогів. Саме на це спрямована моя пропозиція про 50% кредитів та навчальних годин практичних курсів у педагогічних вишах.

Це, звичайно, викличе величезний і агресивний спротив «академічної спільноти», яку практичне виконання цієї вимоги позбавить суттєвої частини заробітків.

Причина цілком зрозуміла: багато хто з викладачів вищої школи, які готують (принаймні, мали б готувати) вчителів до роботи з дітьми, самі живих дітей бачили хіба що в телевізорі.

Риторичне запитання: як може навчити проводити урок молоду людину той, хто сам цього не здатен зробити? Тому — 50% часу — різноманітна практика та наставництво. І якщо виш того не забезпечує — на ліцензію він не має права.

3. Дуже важливо — одночасно з ухваленням змін до організаційних та змістових компонентів педагогічної освіти — розробити і ухвалити кодекс етики педагогічного працівника.

І це має бути не просто «моральний орієнтир», а обов'язкове до виконання зібрання правил поведінки вчителя. Ідея, насправді, дуже проста: вчитель, який принижує дитину, кричить на дітей, несправедливо оцінює знання учнів, зупинився у професійному розвитку — не має ЮРИДИЧНОГО права працювати у школі. Без цього документу, який би визначив ключові права та обов'язки педагога ми й надалі будемо приречені на постійні конфлікти та кризу довіри до освіти.

=====

Це — основне, хоча документ змістовний — і там ще треба багато чого робити.

Оновлюємо освіту разом.

Першоджерело