Ну нарешті :)
Я от все чекав, коли ж почнеться скигління на мою адресу:
«Вот ты раньше говорил только по-русски, а теперь предал родной язык, надел вышиванку и перешел на „мову“, предатель» :)
Так вот, неуважаемые, вы очень невнимательно читали написанное мною ранее.
Я не однажды писал, что в личном общении имею право и буду общаться на том языке, который мне удобнее, а в «официальной» ситуации непременно — на государственном.
И длительное время русский был для меня более привычным языком: я не был «официальным лицом», работал в русскоязычной прессе, с большинством друзей общался (да и сейчас общаюсь) на русском. И никто мне не указ, какой язык выбирать для общения с друзьями.
Але ставши директором школи (тим більше — спеціалізованої з поглибленим вивченням української мови), я маю виконувати закон і спілкуватися державною мовою.
І сталася очікувана річ: оскільки я став багато говорити українською, то через деякий час почав нею думати. І тепер мені простіше спілкуватися саме українською, якою (як з'ясувалося :) ) володію не гірше, ніж російською.
Тут нема жодної зневаги до російської, жодного «предательства»: просто сформувалася звичка думати і говорити державною мовою.
Скажу більше: перехід на українську мову спілкування виявив дуже цікаву — і досить неприємну — річ, яку я раніше не міг бачити: саме тому що здебільшого говорив російською.
Річ у тім, що дуже багато ПОСАДОВИХ ОСІБ не виконують закон про мови. Я не міг цього помітити, коли ставив запитання російською — і отримував відповіді російською.
Але тепер, коли я про щось запитую ЧИНОВНИКА українською мовою, а відповідь чую російською, це викликає, м'яко кажучи, здивування.
Хоча навряд вата це зрозумієте :)
P.S. Агов, вато..
Я можу вільно і невимушено переходити у спілкуванні з російської на українську — і навпаки. А ви так можете? Ні? То хто з нас недолуге? :)
Це не стосується тих українців, які розмовляють винятково рідною мовою: бо вони у своїй державі і на рідній землі. :)
