Деякі політики «з минулого» хочуть повернутися. Зазвичай — після кінської дози наркотику «звичка до celebrity».
Тим, хто зберіг хоч якісь остаточні залишки інтелекту, це вдається більш-менш нетравматично.
А деякі повертаються блискучим сальто фейсом об зачинені двері.
Особливо ефектно повернення виглядає, коли фейс накачаний ботоксом так, що становиться практично невпізнаним.
Фото: 2013 — Andriy Bashtovyy / RadioSvoboda.Org (RFE/RL); 2016 — канал "112".
І лише турбота прихильного до репатріанта у політику телеканалу, який титрує нашого героя, дозволяє ідентифікувати вічно юну Ганну Герман.
Хоча — сумніви залишаються: вона? не вона? Може, Білик? Ні, таки Гануся — радість наша.
І хоча в Україні політиків не люблять тотально — як клас — Герман зуміла завоювати нелюбов загальну, ідеальну, чисту, як сльоза політикана.
Її повернення не лишилося непоміченим: реакція соцмереж була вибуховою: це м'яко кажучи :)
Ну й запитання ставлять якісь ... ееее ... трохи неполіткоректні:
- Де в неї розум? Тьотка остаточно мозок втратила?
- Канал, який кличе такого «експерта», взагалі глядачів має за бидло?
- і ще приблизно такі ж самі...
Принагідно згадалася мені одна історія часів пізнього Ющенка.
Тоді в газеті «Комерсант-Україна» була рубрика «Дні народження»: коли напередодні уродин відомої людини співробітник редакції дзвонив іншим відомим персонам і запитував: а чи не хочете привітати? Наступного дня поздоровлення виходило в номері з фото іменинника.
Когось вітали, як то кажуть, «з першої спроби» (Ступку, Бенюка, Вакарчука, наприклад: взагалі — для діячів культури це було не проблема).
Трохи складніше було з персонами з бізнесу, але, як правило, 2-3 дзвінків вистачало.
Набагато більше проблем було з політиками: подекуди не вгадаєш, хто кому вовк :) В середньому — 4-5 дзвінків: хоча бувало і до десятка.
Однак навіть тут, серед політичного паноптикуму, серед осіб з десятком відмов від поздоровлення, Ганна Герман була поза конкуренцію: 23 квітня, коли треба було готувати поздоровлення тодішній голові парламентського комітету з, прости Господи, «свободи слова» ("за посадою" мали поздоровити) було жахіттям: бо від пропозиції привітати Ганнусю народ жахався, як чорт ладану :)
Абсолютний рекорд вона встановила у 2009 році, коли 14 (чотирнадцять) осіб відмовилося поздоровити: і тільки п'ятнадцятого ми умовили з величезними труднощами.
Таке треба вміти :)
