Відвідування парламентських слухань з питань освіти залишило гнітюче враження.
Навіщо набивати у сесійну залу півтисячі людей, які приїхали з усієї України в надії, що їх почують, коли на трибуні — ті самі остогидлі фейси депутатів, які й так багато років поспіль не вилазять із ящика?
Навіщо запрошувати представників батьківської громадськості, якщо не давати їм слова?
Я навіть не знаю, чи запрошували до зали вчителів, студентів або когось з представників учнівського самоврядування. І добре, якщо не запрошували: принаймні, вони не відчували себе статистами під час цієї огидної вистави.
Статистика — невблагана річ: левову частину часу виступів (70 хвилин з 180) забрали спічі депутатів та чиновників, які й так мають безліч можливостей висловити свою думку під час безкінечної балаканини у міністерствах та комітетах.
Депутати знов відібрали у освітян можливість висловити суспільству своє бачення. Бачення тих людей, на яких взагалі тримається освіта, тих, хто за ганебну зарплатню та під тиском маразматичних циркулярів не дозволяє остаточно зірватися у провалля майбутньому країни: нашим дітям.
Це було парламентське неслухання, демонстративне ігнорування думки громади заради можливості політичним нарцисам знов лізти на трибуну.
Єдиний світлий момент цього паноптикуму — репліка головуючої, яка після литвінівського популістичного маразму зауважила, що той у минулому як голова Верховної Ради та керівник Адміністрації Президента мав безліч можливостей зробити те, за що він вчора так розпинався з трибуни.
Резюме.
Я навіть не знаю, навіщо все це було.
Конструктивна позиція профільного комітету Ради давно відома: пані Гриневич її неодноразово оприлюднювала — і притомні люди в освіті її підтримують.
Позиція МОН до останнього часу також добре відома: зберегти таку модель освіти, яку навіть називати «економічною» язик не повертається.
Бо незважаючи на всі вчорашню промову міністра, який акцентував увагу саме на зміні підходу міністерства до економічної моделі, чиновники поки що вперто не бажають брати на себе відповідальність за розумне та відповідальне витрачання грошей на освіту, що можливо лише за умови системного запровадження принципу освітньої послуги.
Зараз продовжується напружена робота над текстом базового законопроекту «Про освіту». Вноситься багато адекватних правок та досить суттєвих змін.
Є надія, що закон все ж відповідатиме вимогам освіти.
Але якщо депутати ухвалюватимуть цей закон так само, як вчора лізли на трибуну, не даючи можливості висловитися багатьом з тих, хто справді розуміється на справі — діла не буде.
