Маю натхнення запропонувати нові принципи залучення авторів навчальних програм та підручників для середньої школи.

Перший — жорстокий. Вимога до потенційних авторів — одна-єдина: провчитися у 8 або 9 класах звичайної школи два тижні. 10 або 11 класи не пропоную, бо тоді експеримент не має сенсу: втечуть на другий день ;).

Неодмінна умова — виконувати ВСЕ, що задають за тими підручниками, за всіма без винятку предметами — і отримати оцінки не нижче 6 (вимагати 8 — то вже занадто жорстоко).

Маю жагуче бажання бачити біля дошки кандидата історичних або філологічних наук, який гармонічно коливається, намагаючись пояснити, що таке інтеграл, та розповісти про степінь із довільним дійсним показником. Так, це 10 клас — знаю. Але дуже хочеться почути :)

Або доктора фізико-математичних наук, якому треба будь-що єдино правильним способом розкрити метафоричний зміст речення «Він примушує нас вірити, що обов'язково треба розбиватися до крові, щоб подолати стіну й потрапити в сад» (реальне завдання ЗНО 2015 року).

І вершина насолоди — почути розповідь академіка, доктора педагогічних наук про якісні реакції на хлорид-, бромід-, йодид-, сульфат-, ортофосфат-, карбонат-іони.

Якщо після двох тижнів такої праці потенційні автори залишаться при здоровому глузді та міцному сні — ласкаво просимо до авторства: щеплення отримане надійне.

Можна запропонувати ще один спосіб, більш гуманний: базові програми та підручники для школи мають створювали добре освічені люди, але неодмінно — не професіонали у цій царині (це не стосується підручників для профільних класів — там має бути інший підхід).

Тобто: збираємо 100-200 гарно освічених успішних людей, серед яких нема жодного фізика — і пишемо програму та підручник з фізики. Аналогічно — математика, хімія, історія, література тощо: принцип всюди той самий.

Гіпотеза проста: те, що «у середньому» нормально освічена людина у 30-40 років пам'ятає зі шкільного курсу та знає із сучасного їй обсягу знань про світ — і має стати базовим стандартом освіти. Ось цей обсяг ми й з'ясуємо...

А як же науковість, запитають стурбовані доценти? Відповідь — очевидна: науковці мають виступати виключно як веріфікатори того, що напишуть для дітей інші освічені люди, які не обтяжені корпоративним снобізмом.

Тобто — фахівець має виправити неточності, якщо їх помітить. Але — без права будь-що додавати понад те, що вже написано. Хоча, мабуть, запропонувати фахівець може, але шановне освічене товариство має з цим додаванням погодитися.

Все, що понад цей обсяг — то відвертий маргінес предметних екстремістів: бо кожен з них вважає свій предмет вершиною Всесвіту, а всі інші предмети — прикрим непорозумінням для не дуже інтелектуально обдарованих :)

Може, після таких експериментів наші діти отримають зрозуміло написані живою мовою підручники, які міститимуть цілісну картину світу, а не фрагментований набір не пов'язаних між собою уривків з дисертацій?