Сьогодні, 7 грудня разом з юристами МОН майже весь день брав участь у обговоренні проекту Закону «Про освіту».
Нагадаю, 25 листопада на розширеному засіданні парламентського комітету з освіти та науки цей законопроект зазнав буквально нищівної критики з боку педагогічної спільноти і його було повернуто на доопрацювання до міністерства.
Тут треба віддати належне міністру, бо запрошення до роботи у групі я отримав саме за його дорученням. Це — незважаючи на досить жорстку критику з мого боку і в соцмережах, і під час засідання комітету. Це — добрий знак. Бо незважаючи на різку критику, Сергій Квіт не відмовляється від діалогу і готовий слухати пропозиції опонентів.
Інше питання — чи будуть ці пропозиції враховано. Сподіваюсь, що так.
Отже..
Темою сьогоднішнього обговорення були автономія школи та громадське самоврядування і громадський контроль у закладі освіти.
Розмова вийшла конструктивною: на мій погляд, запропоновані зміни послаблюють бюрократичний тиск і дають більше прав і закладу освіти, і громадськості. Це добре — і залишає певну надію на конструктив і в подальшому.
Але не можу сказати, що цілком задоволений результатом: бо МОН з незрозумілою впертістю продовжує принципово відкидати базовий принцип про те, що освіта — це освітня послуга, яка має свою ціну і порядок надання.
Аргументація МОН, як на мене — кумедна: вони стверджують, що принцип «освітньої послуги» незрозумілий більшості депутатів — і вони за такий закон не проголосують. Навіть не стану робити висновок з цієї думки: за кого вважають депутатів у міністерстві.
Більше того, сьогодні я почув, що проти принципу «освітньої послуги» виступає і голова комітету Лілія Гриневич (????). Це — взагалі якось дивно: бо її позиція, наскільки мені відомо — саме за освітню послугу. Але то таке.... Може, пані Лілія сама внесе ясність.
Як мені здається, насправді причина у тому, що бюрократична система аж пищіть як боїться чесної розмови і прозорої звітності використання бюджетних коштів. Бо тоді доведеться показувати, скільки насправді коштує всім нам управління освітою. І яка пропорція між необхідним використанням коштів на сервісні функції — і реальними витратами на бюрократію.
І заодно — наскільки взагалі неефективно витрачаються наші з вами податки.
Сподіваюсь взяти участь у обговоренні розділу «Економіка освіти»: бо саме в ньому треба прописати реальні гарантії дієвої автономії закладів освіти і можливість розумно витрачати гроші на освіту.
Робота триває. І то — дуже напружено: бо в МОН рішуче налаштовані внести Закон до Ради 16 грудня, щоб ухвалити, принаймні, у першому читанні ще у цьому році.
