Після того, як студенти третього курсу Драгоманова завершили ознайомчу практику в нашій школі, сказав їм ось що:
- Робота вчителя — складна, емоційно виснажлива, насичена. Вона вимагає поваги до дітей, величезної концентрації, відповідальності, вміння бачити себе зі сторони.
І — головне — вона вимагає, щоб психологічно людина була налаштована на спілкування з дітьми, простіше кажучи — щоб діти не дратували.
Якщо ж діти вас дратують — навіть не потикайтеся до школи, не завдавайте шкоди дітям, не губіть власне здоров'я. Краще працюйте десь в іншому місці.
Але якщо ви спокійно ставитеся до дитячих витівок, до дитячого галасу та безкінечних запитань, якщо вам цікаво спостерігати зростання маленької людини, якщо вам хочеться вигадати щось таке, щоб діти порозкривали роти від здивування красою та безкінечною глибиною знань — йдіть до школи.
Бо коли ти виходиш з класу, усвідомлюючи, що діти сьогодні, після твого уроку, знають більше, вміють більше, що вони трохи інакше сприймають світ — це надихає, це надає сенс життю. Тоді це — чудова робота для людини, яка хоче прожити життя не марно.
І наостанок. Опановуйте методику викладання. При всій повазі до історії педагогіки, тонкощів правопису тощо — вони вас не врятують, якщо ви не вмієте поставити мету, вмотивувати дітей, організувати спільну роботу.
Методика, методика і десятки разів — методика! Вивчайте нові інструменти, готуйтеся працювати з новітніми технологіями — але не забувайте, що головний інструмент вчителя — слово, посмішка, уважний погляд, вміння слухати дитину.
Хай вам щастить, колеги!
