-- Ааааа!!!! Зрада!!! Як такий вчитель взагалі може працювати з дітьми!? Куди дивиться директор школи?! Чому не звільняє того, хто ганьбить дітей?!, — приблизно таку реакцію батьків відразу викличе поставлене питання.
Я вам, дорогенькі, зараз розкажу, куди дивиться директор — і що він може (точніше — не може) зробити.
На щастя, більшість педагогів у школах (в тому числі — і в нашій) — цілком адекватні розумні люди, які знають справу і поважають дітей. Але й інші, на жаль.
Чи знають батьки, що директор школи практично не має реальних адміністративних інструментів управління в тому випадку, коли вчитель грубо порушує професійну етику і не реагує на скарги батьків та зауваження керівника?
Так от, знайте: контракт з вчителем підписує районне управління освіти. Воно і є роботодавцем.
Директор не може не те що звільнити вчителя, який кричить на дітей, називає їх «дєбілами» і принижує їх людську гідність: керівник школи навіть догану не може оголосити такому «педагогу» за доведеними фактами непрофесійної або неетичної поведінки.
І ганьблення дітей — не єдиний випадок: є більш небезпечні дії, які не так кидаються в око, але надзвичайно шкодять дітям.
Наприклад — розголошення даних про склад характеру, риси особистості дитини, які отримані в результаті різноманітних психолого-педагогічних досліджень. Це — абсолютно неприпустимо з точки зору професійної етики і прав дітей: але відбувається досить часто. І директор самостійно не може цьому завадити.
Щоб оголосити догану, треба робити подання до районного управління. А там призначать перевірку, пришлють комісію, яка (якщо директор не дуже «присідає» перед начальством) цілком може вирішити, що педагог (?), який ганьбить дітей або розголошує персональні дані, не винен.
Але ж винного у конфлікті треба знайти, чи не так? Ну то здогадайтеся з одного разу, хто буде винним.
Правильно: директор. Бо директор «не забезпечив виконання нормативних вимог організації навчально-виховного процесу». Бо не назбирав тони довідок, доповідних, скарг, аудіозаписів — ще бозна чого.
Бо треба було не вимагати дотримання професійної та людської етики у спілкування з дітьми, а делікатно вмовляти лайливого «колегу» або дилетанта та «знаходити порозуміння з колективом».
А насправді: не захочуть виносити сміття, ходити по судах (бо зазвичай такі «колеги» — природжені сутяги).
І хто ж залишається постраждалою стороною?
Знов відповідь очевидна: діти, які й надалі вимушені терпіти приниження через лайку або оприлюднення приватних даних про них.
Про директора мови взагалі нема: він «крайній» завжди :)
Поки що — до змін у законодавстві, до автономії закладів освіти — єдина надія у такій ситуації — на батьків, які врешті-решт прокинуться і стануть на дієвий захист прав власних дітей.
