Після остаточної ізоляції східних територій українського Донбасу чимало експертів пророкували посилення енергетичної (зокрема – вугільної залежності) від сусідньої Росії. Аж раптом черговий звіт об'єднання металургійних підприємств України порадувало феєричною новиною: імпорт коксівного вугілля до України з початку цього року знизився на 17%, а закупівля імпортного коксу скоротилося на 19%.
Такий рекорд у скороченні залежності від імпортної сировини для української металургії можна було вважати надзвичайно вагомим здобутком у справі зміцнення реальної енергонезалежності України. Проте у цьому питанні є декілька аспектів, що при детальному аналізі здатні перетворити цю «визначну перемогу» на «ганебну поразку».
Перш за все, варто також зазначити, що порівняно з падінням імпорту коксівного вугілля на вітчизняні коксохімічні комбінати спад у постачанні такого вугілля, видобутого всередині країни, вдвічі більший – 36%! А тому частка імпортної сировини для виробництва коксу становить 73%, хоча минулого року з-за меж України завозилося не більше 67%.
Якщо спробувати розібратися у причинах такої тенденції, то можна дійти більш невтішних висновків: спад у видобуванні чи імпорті коксівного вугілля став наслідком провалу у металургів – основних споживачів коксу.
З початку року випуск сталі в Україні знизився на 17%, виробництво прокату – на 20, виплавка чавуна – на 21%. Цілком логічно, що й виробництво коксу знизилося на 22%, потягнувши за собою донизу й статистику закупівлі та видобутку коксівного вугілля.
Тому зниженні імпорту коксу та коксівного вугілля у першому півріччі свідчить на жаль не про посилення енергетичної незалежності, а якраз навпаки – про спад в основній промисловій галузі країни, та зростання залежності держави від іноземних грантів та кредитів. І це становище буде лише погіршуватися до того часу, поки у державі не будуть створені відповідні умови для відродження металургійного виробництва у минулих, довоєнних обсягах. Адже у багатьох країнах саме такі галузі згодом ставали надійним фундаментом для розвитку більш наукоємних сегментів економіки держави на етапі переходу до постіндустріального суспільства.
