Хто дійсно шкодить економіці України

Правда в тому, що дійсно публікації в Західній пресі викликають занепокоєння бо іноді і паніку у західних інвесторів. Це впливає на курс гривні, бо інвестори тікають з України, продаючи облігаціі, номіновані в гривні. В результаті ми бачимо девальвацію гривні, яка дісталася рівня 29,0 гривень за долар. Це впливає на інвесторів на ринку єврооблігацій. Це унеможливлює для українського уряду вихід на ринку запозичень що створює величезні проблеми для фінансування дефіциту і рефінансування старих боргів.

 

Проте, це маніпуляція.

 

Чому? Тому що західні партнери, перш за все Британія і Сполученні Штати не на порожньому місці здіймають цей галас. Вони бачать приготування Росії до агресії. Вони читають ультиматуми Росії. Вони бачать заяви російських дипломатів. Це все факти. І озвучуючи сценарії агресії Росії вони діють на упередження. Не дозволяють Росії зробити провокацію. Як тільки цей сценарій дій Росії озвучений, ймовірність того, що Росія ним буде користуватися, вже набагато менший. А підготовка союзників до потенційної агресії робить цю агресію менш ймовірною. Бо Росія робить крок і дивиться на реакцію світу і України. І якщо реакції немає, вони можуть рухатись далі. Якщо реакція сильна, то вони зупиняються. В цьому сенс.

 

Зараз реакція сильна. І зброя. І приготування санкцій. І навіть евакуація посольства та Мураєв, як герой фільмів про Джеймса Бонда – це все реакція. І вона зменшує ймовірність агресії.

 

А далі ми маємо порівнювати вартість для української економіки. Порівнювати вартість справжньої агресії з боку Росії і того, що відбувається зараз. І дуже легко зрозуміти, що війна, агресія Росії, коштувала б для нашої економіки набагато дорожче, ніж ми платимо зараз. Варто лишень згадати паніку під час Дебальцево і ми зрозуміємо, що поточні хвилювання ніщо, порівняно з цим. Зараз хвилюються західні інвестори, під час війни хвилювалися в усі. Ефект був би не порядок вищий. Не говоримо навіть про варіант, коли росіськиі ракети руйнують інфраструктуру, а російські війска стоять під Києвом. От це б зруйнувало економіку.

Отже, зараз Україна платить ціну. Але платить ціну за те, щоб не заплатити ще більшу. Західні союзники своїми діями, насправді, мінімізують шкоду. Бо ризики для української економіки створює одна людина – це Путін. І ми не можемо на це вплинути. У нас є такий сусід. І нам з ним ще жити певний час.

 

Не коректне порівнювати дощовий день і сонячний. Не коректне казати, що дії союзників шкодять нашій економіці відносно просто звичайного дня, коли у нас на кордоні не Росія, а просто океан, чи купа мирних тихих країн. Ні, реальність інша. І заходи мають бути впроваджені. Інакше просто ніяк.

 

Що це все означає? Що цього року ми як ніколи потребуємо співпраці з МВФ. І іншими офіційними кредиторами. ЄС вже надали нам підтримку. Ми отримаємо 1,2 млрд євро. Без жодних умов. Але цього буде недостатньо якщо ринки так і не відкриються. А це означає, що ми маємо активізувати реформи. Як умого скоріше. Бо Захід готовий нам допомагати. Але не можна просити допомоги у Заходу і одночасно порушувати обіцянки перед Заходом. Бо навіть у 2014-15 р.р. активна допомога Заходу супровождувалась таким ж активними реформами. І цього разу не варто очікувати, що буде інакше. Що нам пробачать відсутність боротьби з корупцією, наприклад. Прикриваючи це тим, що цей Захід якось погано захищає нас від Путіна і іншими теоріями змови, що нас хтось, окрім Путіна, до чогось зрадливого схиляє. Ні, цього року ціна зволікання з реформами буде дуже висока. Без грошей МВФ, Сполучених Штатів, Світового Банку, нам цього року загрожує дефолт.

 

І сценарій дефолту порадує тільки одну людину. Путіна. Хоча ні. Є ще один. Який буде за. Це Коломойський. І провина тоді буде зовсім не на наших західних партнерах.