Супрун написала книгу. І просто підірвала пукани усієі медведчуковської шобли. Усіх цих прихильників русського миру просто рве на шмаття від цього. Вони конкурують між собою у наборі образливого гімна, який називають чи то іронією чи то сарказмом, намагаючись закидати Супрун.
І це ознака одного. Страху. Вони іі бояться. До устрачки.
От останнім, наприклад, вийшов Москаль і сказав, що Супрун у всіх українців вкрала 20 років життя. Звісно ляпнув це в ефірі у Медведчука. Тобто якби не Супрун, то українці б жили довше японців. Але прийшла Уляна, зробила реформу первинної ланки, яка до речі всім подобається, і навіть медведчуковська шобла це визнає, і українці почали вмирати в 60. Ну буває.
При чому, Уляна вже не чиновник. Уляна не має великого рейтингу. Вона навіть випилялась чомусь із фейсбуку. Але вони іі все рівно бояться.
Чому? З якого такого? Чому вони іі бояться?
Бо вони бояться те, що уособлює Супрун. Вони бояться тих цінностей західної цивілізації, яка Супрун прищеплює українцям. Там, поки в малих дохах. Пока не має в нас колективного імунітету проти совка і русського миру, проти корупції. Ще не готове суспільство. Але це не значить, що цього не треба робити. І це не значить, зо суспільство, яке зараз не готове приймати такі цінності, не зміниться за 5 чи 10 чи може 20 років. І годинник тікає. І Медведчук його чує. Супрун для них – то те саме європейське майбутнє України, в якому немає ім місця. І вони це знають. І іх це лякає.
А суспільство має змінитися. Або залишитись бідним. Третього не дано. Або йти туди, куди веде Супрун. Або лишатися в багнюці із Москалем і Медведчуком. Бо не можно стати Європою на чолі з Медведчуком. Бо не можно побудувати храм якщо ти вмієшь лише копати могили. Щоб стати Європою треба зробити Європу із себе. А ніколо совок не приведе до цього.
І ще вони бояться того, чого не розуміють. От як всі люди. Ми всі боїмося чогось, чого ми не розуміємо. Це природньо. Це інстинкт. І от вони не розуміють Супрун. Вони обзивали іі «єба..ою», також показуючи, що вони іі тупо не розуміють. Вони не розуміють, як можно бути великим чиновником і не красти. Це не влазить в ії голову. Вони не розуміють, як можно бути міністром і залишатися простою людиною, яка ходить по вулицям із рюкзачком. Вони не розуміють, як це, бути міністром і не йти на компроміси. Не домовлятися. Не зустрічатися «посередині». Бо все їх життя іх вчило, що саме так досягають успіху.
І це лякає. І з переляку вони продовжують воювати навіть із привидом Супрун. І видаються собі такими сильними кмітливими і хоробрими. Але це все та сама Моська, яка лає на слона. От вони усі такі моськи, які з переляку атакують щось з майбутнього. Що насувається. І що має іх знести. З іх віллами, рендж роверами, долярами в підвалі. Це кінець їх влади. Влади терористів, які тримають Україну у полоні стокгольмського синдрому совка. І ім не буде де харчуватися. А вони звикли це робити з шиком.
Але чим більше вони бояться тим голсніше волають. І це чудово. Нехай волають. Нехай конкурують у стилі багна. Нехай. Бо це сигнал того, що європейські цінності з кожним кроком наближаються до перемоги. І одного дня це станеться. І прийдуть до влади люди з такими цінностями. Не малороси. Не совки корупціонери. І може це буде не Супрун. Але це точно буде людина, яка не буде боятися мочити манту.
