С.Пузенко
Я хочу розказати казку як там у них. Казки, вони різні. Якщо дивитися на схід, там жахлива казка людського абсурду, а на заході – прекрасна казка нездійсненої поки що для нас мрії. Так я про мрію, тобто про тарифи, стимулюючі для природних монополістів. І про те, як за замовленням, самі знаєте кого, одна з чотирьох великих аудиторських компаній, самі знаєте яка, перетворила елегантну ідею на театр абсурду.
Жив да був такий собі математик Неш, кажись англійський, але це в світі реалізованих мрій не дуже важливо. Одного разу придумав Неш теорію ігор без програшу. Це коли всі гравці мають зиск і ніхто не програє. Люди це називають стратегією win win. Одним з найбільш елегантних втілень цієї стратегії є стимулюючи тарифи для природних монополістів.
Справа в тому, що апетити монополістів важко стримати. А коли вони ще не просто приватні, а мають одного власника, що спостерігається лише в театрі абсурду і, чого ніде в нормальному світі немає, все перетворюється на суцільний жах, в якому ми живемо.
Найбільшими статтями витрат природних монополистів, які займаються розподілом та передачею (чи то електроенергії, чи то газу або води) є втрати того, що вони передають, та штрафи за аварійні відключення по їх віні. Цікаво, що в нормальному світі ці штрафи виплачують користувачам, а в театрі абсурду – державі.
Справу можна покращити, якщо постійно здійснювати капітальні інновації, які б мінімізували ці витрати. Ніхто і не проти, але який з цього кому зиск?
А зиск в прекрасній казці дуже простий. Коли втрати зменшуються, а тарифи залишаються незмінними, з'являються зекономлені гроші, які розподіляються між монополістом та споживачами. Споживачі отримають зиск у вигляді часткового майбутнього зменшення тарифу, а монополіст – прибуток завдяки своїм капіталовкладенням. Тобто кожний капітальний проект обраховується монополістом на предмет економічної ефективності – чи дадуть вкладені гроші прибуток від економії витрат. Звичайно присутній і підприємницький ризик помилки в очікуваннях, природний для будь-якого бізнесу. Звісно ця гра тимчасова бо є закони фізики, що визначають гранічні рівні немінучих втрат. Але нам до гранічних рівней дуже далеко, тому варто пограти доки не з'явиться щось краще
Ось така гра win win, яка практикується в Європі кілька десятиліть.
А як це перетворити на театр абсурду. Дуже просто. Все стимулювання монополіста до покращень у нас полягає у фіксованій ставці прибутку, який він має отримати в тарифі на свої капіталовкладення. Байдуже чи призводить це до покращення обслуговання та зменшення витрат чи ні. Наприклад можна придбати та повісити золоті дроти для передачі електроенергії. І ми всі будемо платити 16% за ці безглузді дії. Це блакитна мрія будь-якого підприємця. Гарантований прибуток на будь яі капіталовкладення, який ні від чого не залежить та затверджений законодавством. А оцінка цих капіталовкладень в бухгалтерському обліку також не залежить від результатів діяльності. Є таке не зовсім гарне, але дуже доречне інтернаціональне слово – охреневші. Причому охреневші не тільки монополісти, а і їх постачальники також.
Цікаво, що фахівці мають цю прекрасну казку знати, вона у вільному доступі в інтернеті, але всі дурня включають, в тому числі і полум'яні борці з тарифами будь якого політичного кольору. А може й справді не знають, тоді і прикидатися не треба во всій своїй полум'яній красі.
Ось так гарна ідея перетворюється із елегантного досягнення людського розуму в театр абсурду. На замовлення, самі знаєте кого, консультантами великої аудиторської фірми, самі знаєте якої, під провідом полум'яних борців з тарифами, самі знаєте яких.
Як і багато чого іншого в нашому королівстві косих дзеркал.
Може хтось скаже, що я все тут видумав. Звісно видумав, це ж казка
Всього найкращого, win win.
