Болючі трансформації української оцінки

Події навколо професійної оціночної діяльності вартують невеликої комедії в стилі чорного гумору бо ну ніяк не на часі. Я не Карпенко-Карий, і не Квітка-Основ'яненко. Тому просто текст.

Совкова законодавча регламентація оціночної діяльності – діло ірраціональне, але невмируще. Посудіть самі. Одна людина питає у іншій його думку про можливу ціну продажу свого майна. Який тут має бути закон? Що той закон має регулювати окрім обмеження свободи економічної взаємодії вільних, як вважає українська конституція, людей?

Коли кому щось не зрозуміло, завжди з'являється священна корова державних інтересів. До речі, що таке державні інтереси? Чому до держави відносяться як до чогось одухотвореного? Насправді це прилад, який створюється суспільством для задоволення суспільних інтересів, подібно тому, як людина змайструвала м'ясорубку для виготовлення фаршу. Які у приладу можуть бути власні інтереси? Але ж є оператори цього приладу – депутати держслужбовці та інші. І відбувається підміна понять. Та я трохи відволікся…

Так ось, насправді, в суспільних (державних) інтересах – законодавче внормувати відносини з приводу оцінки державного майна та майна для цілей оподаткування, або відносини оцінки щодо майна суб'єктів господарювання, які оперують чужими грошима. Це зрозуміло. Але чому сфера дії закону розповсюджується на приватні відносини, порушуючи права та свободи громадян — я ніяк не збагну.

Цікаво, що оцінка згадується навіть в Торі (Вітхому Заповіті). Тоді цю функцію виконували священики, метою була оцінка «податків» Богу, а методичні рекомендації, за великим рахунком, з тих пір не змінилися. Але я знову відволікся.

Як би там не було а в 2003 році з'являється Закон України про оцінку. За ним Фонд державного майна України було призначено смотрящим від держави за оцінювачами. У зв'язку з цим, співробітникам Фонду були по закону присвоєні почесні звання оцінювачів, не зважаючи на відсутність кваліфікації та досвіду оцінки.  Все погане що трапилося згодом в оцінці, пов'язане саме із діяльністю цього смотрящего, але завжди в цьому були винні оцінювачі.

Хоча був ще один персонаж цієї п'єси – Верховна Рада. В кожному скликанні знаходився депутат не байдужий до проблем оцінки. І якщо на момент започаткування це було необхідно, щоб розблокувати процеси приватизації, заблоковані комуністами, то потім всі новації були мотивовані лише шкурними інтересами депутатів. Один поділив оцінку землі та будівель на два закони. А інший запровадив податкову оцінку.

Правила податкової оцінки створені так, що просто гарантують систематичні порушення. ФДМУ робить вигляд, що героїчно бореться з цим, пожираючи з апетитом численні гранти міжнародних донорів, але — безуспішно. Це викликає нарікання депутатів та бажання ще більше «вдосконалити» погано діючий механізм податкової оцінки. Цікаво, що вади цього механізму розповсюджують на всіх оцінювачів, незалежно від того чи займаються вони податковою оцінкою чи ні.

Між тим управлінцю навіть середньої руки очевидно, що численні систематичні порушення є наслідком неправильно побудованої системи із сильною залежністю від людського фактору. Що робиться в таких випадках – правильно — мінімізується цей клятий фактор. В нормальному світі така оцінка є автоматизованою і люди, які цим займаються не мають відношення до оцінювачів. Навіть в Україні така система діє по відношенню до оподаткування та встановлення орендної плати за землю без оцінювачів.

Оцінювач з'являється лише тоді, коли платник податку не згоден з результатами автоматизованої оцінки. Тоді він наймає оцінювача, який захищає оцінку в податкових органах.

Так роблять люди. А українські депутати старанно намагаються щось через дупу «вдосконалити». Навіть прийняли на себе підвищенні зобов'язання з цього приводу перед міжнародними донорами. Поведінка останніх теж неабияк дивує. Але я знову трохи відволікся.

Олії в вогонь підливають рішення українських судів. Судді дуже невпопад вставили свої три копійки в теорію оцінки. Чого тільки варто горезвісне рішення Верховного Суду щодо оцінки для сквізауту або обов'язкового огляду об'єкту нерухомості під час оцінки. Годі й казати, що ці рішення протирічать загальноприйнятої практиці та навіть здоровому економічному глузду.

Дуже складними були і є відносини оцінювачів із судовими експертами з приводу визначення вартості. Взагалі така експертиза дивна. Бо вартості фактично не існує – це можлива ціна угоди, яка не відбулася. Які факти при цьому досліджують судові експерти – гадки не маю. Судові експерти діють відповідно до методик Міністерства юстиції, які не мають нічого спільного із міжнародною практикою та стандартами оцінки. Закон про оцінку вимагає від судових експертів дотримуватися методології та стандартів оцінки. Але висновок судового експерта не передбачає детального опису процедури оцінки та формування остаточного судження про вартість на відміну від звіту, який пише професійний оцінювач і до якого звикли інвестори.

І ось приходять до суду інвестор. Тримає в руках зрозумілий йому звіт з оцінки. Хтось цю оцінку заперечує та виникає судовий спір. Суд замість того, щоб прочитати звіт та розібратися по суті, каже — ні це не доказ, а доказом є судова експертиза. Викликають судового експерта і він як в старому анекдоті каже – "28", бо є методика мінюсту, нікому окрім мінюсту та судового експерта не зрозуміла. Для суду він єдиний правий. Якщо хтось вважає, що така мізансцена поліпшує інвестиційний клімат в країні, нехай кине в мене каміння.

Більше того, судовий експерт згідно наказу мінюсту має працювати лише з інформацією, яку йому надали для експертизи. Оцінювач має самостійно шукати ринкову інформацію на підтвердження свого висновку. Обсяг та джерела інформації при цьому заздалегідь невідомі, тому судовий експерт запросити то чого він не знає наперед не може в принципі. І від всього цього когнітивний дисонанс лише посилюється. Але що тим суддям з їх захмарними доходами до інвестиційного клімату країни?

А чого варті повноваження Фонду державного майна з одночасного продажу майна та рецензування звітів з оцінки цього майна? У всьому світі це визнається явним та категорично забороненим конфліктом інтересів. Але закон забороняє такий конфлікт лише для оцінювачів. А держслужбовцям можна. Напевно депутати вважають їх янголами. Ну звісно, поганий той депутат, який не мріє стати хоча б замміністра та не вважає себе та себе подібних янголами.

Будь який орган влади об'єктивно — це досить жорстка ієрархічна структура. Тиск керівництва позбавляє чиновника неупередженості, а ще є спокуси пов'язані із повноваженнями з продажу цього майна. Навіщо спокушати чиновника ще повноваженнями з рецензування?

Тобто на сьогодні маємо недолуге шарлатанське державне регулювання оціночної діяльності, нездорова увага депутатів до проблем оцінки, порочний порядок податкової оцінки, чисельні корупційні ризики, пов'язані із повноваженнями державних органів щодо рецензування оцінок та іншого регулювання оціночної діяльності, а також дивні судові експертизи по дослідженню того, чого не існує.

Тепер відкриємо завісу, як в театрі.

Атака на оцінку почалася дещо несподівано під час прийняття закону про щось адміністративне. Раптом підскочила депутатка – невістка полувідомої співачки -  та з голосу без будь якого попереднього фахового обговорення пропонує поправки до старого закону про оцінку. І їх , трясця, приймають. Де невістка, де адміністративне, де оцінка?

Знаєте, є біологічне визначення людини як хомо сапієнса. Але цього замало, щоб жити в суспільстві собі подібних. Руцькі теж хомо сапієнс, але я їх лякаюся як диких хижаків на волі та без намордників.  Має бути якась соціальна класифікація, згідно якою людину можна називати людиною. Це складна річ. Навіть Б-гу створити більш менш стабільне суспільство вдалося з третього разу, після потопу, вавилонської башти, Содому та Гомори та золотого тельца. Не знаю як хто, а я вважаю, що люди в стабільному суспільстві вчиняти як та невістка не можуть.

Варто лише додати, що єдиним вигодонабувачем цих поправок є ФДМУ а оцінювачем вони додають незрозумілого зайвого клопоту.

Потім з'являється драфт проекту з оцінки ще одного молодого та енергійного депутата. Йому хватило клепки вчинити хоча б якесь обговорення з основними стейкхолдерами процесу. Битий місяць його помічнику хором з нуля поясняли що це таке, як воно має бути впорядковане і що треба написати в тому законі, якщо вже так свербить його писати під час війни. Помічник сказав – гаразд, написав, прочитати не дав, а 20 чи скільки там депутатів швиденько зареєстрували. А ініціатор цього дійства радісно доповів в ютубе, що він нарешті навів порядок в оцінці  і багато новацій започаткував.

І ось сиджу я і дивлюся на це щастя як євреї на скрижалі заповіту та нецензурно мовчу.

Але ж треба якось розібратися. Такий легкий свот-аналіз.

За рекомендаціями донорів проектом закону в Україні визнаються міжнародні стандарти оцінки разом і європейськими – це дуже непогано. Там теж є нюанси, але не зараз. Оцінка землі та будівель об'єднана в оцінку нерухомості – аплодисменти!

Всі сро мають об'єднатися в одну професійну організацію з обов'язковим членством – аплодисменти від мене та свист і улюлюкання з трибуни напроти, де розмістилися представники нині діючих саморегульованих організацій оцінювачів.

Цікаво як Українське товариство оцінювачів 20 років тому репетувало, що має бути одна організація, і як наразі тіж самі люди топлять за купу існуючих проти єдиної. Але, як співав один руцький поет, – довга пам'ять гірше за сифилис, «особенно в узком кругу».

Проблема судових експертів розв'язана неоднозначно на користь останніх, привіт інвестиційному клімату.

А далі купа норм про посилення контролю ФДМУ над оцінювачами із підсиленням корупційних ризиків та бюджетних витрат. За ФДМУ залишають функції щодо професіональної підготовки, екзаменів та рецензування звітів із багатократним посиленням параної рецензування та інших видів контролю. Ще й доручають ФДМУ тлумачення міжнародних стандартів.

Систему податкової оцінки ніхто міняти не збирається, натомість зобов'язують ФДМУ проводити  планові та позапланові перевірки оцінювачів і запроваджують реєстр ВСІХ звітів з оцінки – чхати на конфіденційність приватного життя та комерційної діяльності.

Завіса закривається під аплодисменти ФДМУ та улюлюкання оцінювачів.

Ось такий порядок пропонують навести депутати. І таки наведуть бо прийняття цього закону контролюється з боку донорів.

Депутати — переважно молоді люди. Звідки в них ця «непокобеліма» віра в могутність органів влади – не дуже зрозуміло. Я це називаю синдромом краснодупих комісарів. Це результат від'ємної селекції українського істеблішменту протягом 20 сторіччя. Судячи з депутатів, що підписали цей проект закону, — синдром вже на генетичному рівні. Як модифікувати ті гени – гадки не маю.

Та хіба я про оцінку? Так і бреде народ по пустелі від совка до Європи під бомбами та дронами без Мойсея. І єдине, що лишається це надія — сподівання на те, що все буде добре…

Сергій Пузенко.