Правосуддя за початковим наміром мало би бути судом (оцінкою) дій людини з точки зору прав порушених і захищених. Тварин ніхто не судить тому, що вони повністю керуються волею Бога, вмонтованими інстинктами, а власної волі не мають.

Людина ж — вольове створіння, і тому вона має змогу приймати рішення не лише на основі вбудованих інстинктів. Задіявши волю, людина може поставити совість, мораль, обов'язок вище своїх тваринних потреб.

Совість, мораль, обов'язок, право — це вже суспільні опції людини, правила спільного існування. Оскільки в одному суспільстві люди, за правило, знаходяться на різних рівнях розвитку, то відповідно виникають конфлікти. І щоб ті конфлікти залагоджувати, люди написали Закони, та призначили осіб, котрі оцінюють «законність» чи «незаконність» дій — суддів.

Перше питання, яке виникає: «а судді — хто?». Очевидною видається відповідь, що судді мали би бути взірцями. Вони мали би відповідати високим критеріям моралі, мали би бути професіоналами та відчувати «дух закону і права». Чи мають право судити інших люди аморальні, з примітивним світоглядом і великим списком скандалів та злочинів у своєму «портфоліо»? Тому першою справою на будь-якому суді має бути розгляд персони судді, і якщо там клейма ніде ставити, то такий суддя має бути відсторонений.

Друге питання, відповідно, стосується законів і прав. Ключові цінності, обов'язки та права членів суспільства і Держави в цілому, прописуються у Конституції, і мають червоною лінією проходити через усі дії, оцінки, суди, дискусії.

Наприклад, у Конституції рабовласницького суспільства мають бути прописані права правлячої верхівки (рабовласників) жерти досхочу, будувати що захочуть і де захочуть, безкарно чинити будь-які дії щодо рабів (міняти їх, продавати, купувати, бити, вбивати і т.п.). Рабовласники мають право встановлювати будь-які тарифи для рабів за користування найнеобхіднішими речами (їжею, водою, повітрям, теплом, одягом). Безкарність рабовласника оголошується найвищою цінністю такої держави.

Раби можуть мати право, наприклад, збиратись у групи не більше одного, носити зброю у вигляді пшеничних прутиків та молитись за здоров'я рабовласника. Раб зобов'язаний виконувати буквально все, що заманеться рабовласнику.

Мудрий суддя (а краще — колегія суддів) має відчувати «червону лінію Конституції», має відчувати дух, котрий несе в собі Конституція. Він повинен чітко розуміти ключові цінності, і все до них приміряти.

В цілому, Конституція має відповідати Духу Нації (Держави), Закони мають відповідати Конституції, різні підзаконні акти (Положення, Інструкції, Укази, Рішення, Розпорядження і т.п.) мають відповідати Законам. Тоді Дух буде освячувати і спрямовувати всю законодавчу і нормуючу вертикаль.

Будь-які дії чи бездіяльність громадян мають оцінюватись теж в такому порядку: чи відповідають вони наміру (тій самій червоній лінії) Духу, Конституції, Законів, підзаконних актів?

Лише у випадку дотримання двох умов (відповідність суддів високим критеріям та послідовна оцінка дій на відповідність Конституції, законів та підзаконних актів), припиниться ганебна практика, коли судять чоловіка за те, що порушив правила дорожнього руху, затримуючи злочинця. Коли судять добровольця за те, що взяв чуже майно, щоб захистити Державу. Коли судять активіста за те, що порушив Рішення місцевих продажних чинуш, захищаючи конституційне право людей на чисте і зелене довкілля. Коли судять громадян, котрі зупинили доступними засобами бандитів, які відбирали майно чи землю у людей. Коли судять небайдужих за те, що вони «незаконно» зупинили роботу «законного» грального бізнесу.

Таких історій в сучасній Україні — незліченно. Злочинна влада на різних рівнях вже менше використовує відвертих бандитів для захисту своїх інтересів, але активно використовує недолугість системи правосуддя вкупі з продажністю (або заляканістю) більшості суддів.

Тож, повна судова трансформація (не «реформа», бо невеличке переформатування совєцької судової системи не допоможе) — це єдиний спосіб побудови вільної і насправді правової Держави. І це питання вже — «на позавчора».