У світі, де меми живуть довше за політичні ідеї, ромашка Тимофія Мілованова — це вже не просто квітка. Це символ. Це стиль. Це інформаційна технологія. І, як не парадоксально, це один із найвлучніших прикладів самоіронічного брендування українського технократа.
Як все почалося
Усе почалося, як завжди, з випадковості. Фотографія Мілованова з дитячою посмішкою та ромашкою у вусі з'явилася в медіапросторі у 2019-му році — у той момент, коли його ім'я щойно увійшло в урядові списки. Професор економіки, радник, реформатор, керівник Київської школи економіки… І тут — ромашка.
Інтернет вловив це миттєво: «Мілованов із ромашкою» став візуальним жартом, і водночас — інформаційним редуктором напруги. Людина, яка могла говорити про «ризики бюджетного дефіциту», здавалася раптом ближчою, земнішою — трохи дивною, але «своєю».
Мем як стратегія
Здавалося б, випадкове фото. Але Мілованов вирішив не відмежовуватись, а прийняти й розвинути мем. Він сам почав вживати цей образ — не як жарт, а як візуальну айдентику. Мерч, дописи у фейсбуці, згадки в інтерв'ю — він інтегрував ромашку у свою медійну стратегію, зробивши з неї пункт фірмового стилю, як у Саакашвілі — рука в кишені, або у Яценюка — окуляри в стилі Google-era.
Це — перехоплення символу. Мілованов випередив тролінг, зробивши себе недоторканим для прямої іронії. Якщо жартуєш з ромашки — ти просто цитуєш образ, створений самим Тимофієм.
Психологія квітки
Чому ромашка «зайшла»? Це влучна комбінація:
-
Невинність і наївність, які контрастують із жорсткою економікою.
-
Сільський архетип, який апелює до уявлення про «просту людину з народу».
-
Флористична лінія, яка візуально вибивається з типового чоловічого образу технократа.
Ромашка стала не тільки способом розрядити академічність, але й унікальним тегом, за яким шукають Мілованова у соцмережах. Це приклад того, як додати до себе смисловий «глючний піксель», щоб стати незабутнім.
Підсумок: бренд через візуальну дивина
Мілованов зробив те, чого не можуть більшість українських політиків: він не намагався бути героєм, він став персонажем. А персонажі — живуть довше, бо їх легше любити, обговорювати, пародіювати.
І якщо хтось із політтехнологів захоче завтра створити «народного інтелектуала 2.0» — йому доведеться почати не з економіки, а з ромашки.
