Дозвольте поділитися своїми роздумами про нашу сусідку Молдову... Знаєте, сиджу я тут у своєму садку, дивлюся на яблуні, що вже от-от зацвітуть, і думаю — як же воно все по-чудернацьки в світі влаштовано.
Ось візьмемо цю історію з молдовською владою та російською нафтою. Чисто як у нас в селі — одною рукою хрестяться, а іншою... самі знаєте що роблять.
Уявіть собі таку картину: сидять там, у своєму Кишиневі, чиновники, п'ють винце місцеве (а воно в них, між іншим, чудове), розказують про європейські цінності, а самі тим часом підписують контракти з «лукойлом» направо й наліво. І не на якісь там копійки — на сотні мільйонів їхніх леїв!
Найбільше мене, старого, вражає оця їхня, як би сказати... непослідовність. Вони ж самі, своїми руками, на початку року внесли росію до якогось там списку «непрозорих юрисдикцій». Ну прямо як моя сусідка Марія Петрівна — спочатку кричить, що більше з Галькою не розмовлятиме, а потім біжить до неї позичати цукор на варення.
А найцікавіше — хто ж у них ці нафтопродукти купує? Служба розвідки та безпеки! Тут навіть мій старий кіт Васько посміхнувся б. Це ж треба — розвідка купує пальне у країни-агресора. Прямо як у тому анекдоті... але не буду відволікатися.
І ось що мені, старому сільському філософу, найбільше муляє — вони ж там, у Молдові, не можуть не розуміти, що кожен їхній лей, витрачений на «лукойл», це як... ну як полити бур'ян замість того, щоб його виполоти. А «лукойл» же не простий бур'ян — він минулого року аж 8 мільярдів євро заробив! Це ж скільки снарядів можна на ці гроші накупити...
Знаєте, що найсумніше? Щоб все це припинити, їм треба просто... взяти і припинити. Як у нас казали — «захотів би пес, то знайшов би ковбаси кінець». Але ж ні! Сидять, чекають чогось. Може, поки грім не вдарить?
Ех, дивлюся я на все це зі свого городу і думаю — може, послати їм трохи нашого самогону? Щоб прочистити мізки? Жартую, звісно. Хоча... А втім, піду я краще полью свої помідори. Від них хоч якась користь є, на відміну від молдовської політики щодо російської нафти.
P.S. Якщо хтось із молдовських чиновників це читає — загляньте до мене на узвар. Поговоримо про життя, про політику, про те, як не варто годувати того, хто може потім тобі ж і вкусити. Я тут недалеко, за городами...
