Пів року «двовладдя» в Службі безпеки — це ненормально. Відколи у січні пішов Василь Малюк, СБУ фактично працює на два центри: виконувач обов'язків Євгеній Хмара тримає бойовий та спецопераційний напрямок, а перший заступник Олександр Поклад — контррозвідку. Модель робоча, але тимчасова за визначенням. А спецслужба воюючої держави не може півроку жити в статусі «в.о.». Тому коли з'явилася інформація, що СБУ нарешті отримає повноцінного голову і що ним стане саме Поклад — я, на відміну від багатьох коментаторів, вважаю це рішення логічним. І поясню чому — по пунктах, без емоцій.

  1. Спочатку про головне: чому взагалі час закривати питання «в.о.». Розмите керівництво — це розмита відповідальність. У війні розвідок і контррозвідок ворог передусім шукає щілини в управлінні: хто за що відповідає, до кого йде інформація, хто ухвалює остаточне рішення. Поки на дверях кабінету голови СБУ висить табличка «тимчасово» — це не про демократію, це про вразливість. Півроку такого стану — вже забагато. Рішення про повноцінного керівника назріло, і затягувати його далі було б помилкою.
  2. Тепер — чому саме контррозвідник, і чому саме зараз. Подивімося тверезо на те, як змінилася війна. Фронт лишається фронтом, але друга, невидима лінія проходить у нас у тилу. Масова вербовка через телеграм, підпали ТЦК і релейних шаф, замахи на військових і чиновників, агентурні мережі ФСБ, які викривають чи не щотижня. Додайте до цього переговорний період і вічну «примару виборів» — а це класичний час, коли ворог намагається залізти всередину: завербувати, посварити, підкинути «злив», роздути будь-яку внутрішню суперечність до «розколу». Усе це — пряма зона відповідальності контррозвідки. І логічно, що на чолі Служби в такий момент має стояти людина, яка на цьому знається професійно, а не за посадовою інструкцією.
  3. А Поклад на цьому знається. Він не «парашутист» і не випадкова фігура. Департамент контррозвідки він очолив ще наприкінці 2021 року — тобто провів цей напрямок через найважчий період повномасштабної війни. З 2023-го — заступник голови, у січні 2026-го — перший заступник, восени 2025-го отримав Героя України. Це людина, яка виросла всередині системи і знає її не з презентацій. Тобто ми отримуємо рідкісне поєднання, якого зазвичай і вимагають від нового керівника: спадковість, керованість і фахова компетентність саме в тому напрямку, який зараз критичний. Це не «свій за лояльність». Це «свій за результатом».
  4. Тепер — чесно про заперечення, бо замовчувати їх було б непорядно. Аргумент перший, зовнішній: російські та проросійські ресурси вже давно ліплять Покладу ярлики — від «спеціаліста з держпереворотів» до інших страшилок. Тут усе просто: коли ворожа пропаганда роками цілеспрямовано мітить конкретного контррозвідника, це радше характеристика його ефективності, ніж компромат. Нагадаю, за тією ж схемою «завалювали» Буданова, Залужного, Сирського. Дозволяти ворогу вирішувати за нас, хто гідний посади, — останнє, що варто робити.
  5. Аргумент другий, внутрішній, і він серйозніший. Частина суспільства насторожено ставиться до того, що СБУ очолить «силовик старої школи» з контррозвідки — мовляв, чи не перетвориться Служба на інструмент тиску, чи не повернемося ми до практик стеження за журналістами, опонентами, бізнесом. Це законне занепокоєння, і я не збираюся вдавати, що його немає. Але відповідь на нього — не в тому, щоб лишати Службу без голови. Відповідь — у контролі: парламентському, судовому, суспільному. Голову СБУ призначає Верховна Рада за поданням Президента — це і є момент, коли депутати мають поставити незручні питання і зафіксувати червоні лінії. Ось це і є нормальна запобіжна робота, а не істерика в телеграмі.
  6. І тут я одразу окреслю власну червону лінію, щоб мене правильно зрозуміли. Підтримувати призначення професіонала — не означає видавати йому індульгенцію. СБУ має лишатися службою безпеки, а не політичним кийком. Її фокус — ворог, шпигуни, диверсанти, зрада, а не внутрішня політика, бізнесові конфлікти чи «правильні» медіа. Якщо новий голова тримає цю рамку — він отримує підтримку суспільства. Якщо ні — цю ж підтримку так само швидко втрачає. Моя позиція «за» — саме про фаховість і про закриття двовладдя, а не про особу як таку. Кумирів ми не творимо, це я повторюю в кожному тексті.

Підсумок. У нас украй мало ситуацій, де кадрове рішення є одночасно і своєчасним, і логічним, і фаховим. Призначення Поклада — саме такий випадок: воно закриває ненормальне піврічне «в.о.», ставить на чолі Служби людину з профільним досвідом саме в тому, що зараз болить найбільше, і зберігає керованість системи в критичний період. Так, останнє слово — за Президентом як Верховним Головнокомандувачем і за Верховною Радою, і саме там має відбутися нормальна процедура з усіма запобіжниками. Але як експерт, що дивиться на безпековий блок не перший рік, скажу прямо: це рішення я підтримую. І раджу не дозволяти ворожим ярликам вирішувати за нас, кому боронити нашу контррозвідку.

P.S. Цей текст — аргументація «за», а не присяга на вірність. Я підтримую логіку призначення професійного контррозвідника і закриття двовладдя в СБУ. Але підтримка будь-якого керівника завжди умовна: доти, доки Служба працює проти ворога, а не проти власного суспільства. Далі — оцінюйте за справами.