Дев'ятий пост присвячую книзі. Досить незвично з мого боку, адже ті, хто мене знає, не надто могли б пишатися тим, що знайомі з книголюбом. До того ж, якщо вже й зайшла мова про книги, то очевидно, що це щось із тих його «трьох серій», до яких він навіки себе прикував. Що ж, хто сказав, що вони того не варті? Без сумніву, мова піде про «Смертельні реліквії». Так вийшло, що в один рік сталося досить багато всього (втім, як і в будь-який інший, якщо помислити), що привернуло мою увагу, призвело до потрясінь, залишило в захваті та взагалі поставило смачний відбиток на підлітковій пам'яті. Здається згадував вже про адаптацію 5-ого Поттера (де фільм, там і гра (а, ще саундтрек (їх, до речі, таки офіційно релізили))), але 2007 містив в собі 2 приємних сюрпризи для упоротих фанів, другим з яких невдовзі після прем'єри фільму стала мегасуперфінальна книга (ага). Щось там казали, що в Україні це наче як гіпершвидкозроблений перший переклад бестселлера, втім, не знаю, що в цьому особливого і кому від цього додасться перк «Красноречіє», якщо головне в перекладі, як на мене, це якість, що проявляється в найадекватнішому відображенні змісту найчистішою мовою. Та не забиратиму славу в АБАБАГАЛАМАГИ, вони дійсно знають своє діло (слова «дурко» та «старий порошенко» (це про псевдопривид Дамблдора) – геніально, а російський переклад – об'єктивно жах). Пригадую (це якщо піддаватись відхиленню, що дуже люблю), що того року ми відвідували мамину подругу в Києві. Не пам'ятаю навіщо, але залишались, слава Богу, в будиночку за містом (до речі живе вона вже не в будиночку і не за цим містом, та й дітей, що вміють розмовляти в неї вже вдвічі більше). Чому наголошую на цьому, так це тому, що в голові весь час крутилась думка: «не дай Боже лишатись в цьому парниковому місті влітку бодай на добу» (ги-ги*(). Ми тоді заходили в якусь книгарню і там полиці були заставлені «Деслі Гелоусами» англійською. Я ще подумав: «ого, а всі мовчать» (інтернету не було, але новини дивився регулярно). Хайп піднявся вже у вересні-жовтні, коли буквально посеред вулиць мого ЧаРівного міста стояли дяді з кравчучками чи базарними забацаними сумками і продавали головний поттерівський хіт (слід визнати, О*****ЄЛЬНА обкладинка з голограмою, а перед ідеєю картини з корінців я просто скидаю всі головні вбори, що маю). Ціна варіювалась від 47 до 60, залежно від точок продажу. Кумедно те, що особисто мені книгу презентував головний противник мого фентезі захоплення – моя бабуся (кек). Після того як я сам проковтнув це творіння (Господи, як же ненавиджу цю срану метафору!), дізнавшись, що насправді швидко читати я теж вмію, розпочалось досі незнайоме «дай почитати». І я давав, не раз наче, доки після однієї позички не виявив лінію синього чорнила на титульній сторінці, що мене надзвичайно збісило, адже роман вийшов напрочуд яскравим і «розумним», книга не заслуговувала такого поводження. В наступні місяці грішив його перечитуванням, яке досягло трьох разів, один з яких за 2 доби (хейтерз гонна хейт). Цікаво те, що Джо писала його, роблячи водночас чорновики кіносценарію, який вона згодом повноцінно співпродюсувала. Це помітно по тому, що, пробігаючи розділами, одразу дозволяєш Еммі, Деніелу та Руперту стати дійовими особами в твоїй голові. Справедливо буде зазначити, що саме ця книга стала (увага) «останньою краплею в переході до першої стадії „поттероманії“. Чи „поттерофілії“, хоч менш шляхетно звучить. Тобто для мене це такий собі синкретизм початку і кінця, лебедина пісня в першому такті. І знаєте що? Хоч я народився точнісінько за рік після виходу оригінального твору та досяг „читабельного“ віку якраз тоді, коли перші романи локалізували в нас уже в статусі всіма обожнюваних шедеврів (угу, та просто звернули увагу на збори першої картини в 2001-му), але все одно (написав окремо, беатч) ніфіга не читав у молодшій школі (це ось тут все, що після „хоч“ закінчилось), формально я теж „був з Гаррі до самого кінця“, because what a hell?
(Бо навіть) це було 10 років тому…
