Верховний Бог знає, який за рахунком пост я присвячую черговому фрагменту спогадів, який навіть важко окреслити загальним терміном. Словом, це тарзанка. Колись її повісили над «трубою» в кінці вулиці в моєму рідному тиннівському пригороді. Хто і навіщо — ноу айдія, та виходячи з масштабів проекту, варто підозрювати в цьому когось дорослого, адже підвішена вона була з траси, куди самому йти — зась. До речі, щодо траси: моя вулиця тоді (як і зараз) знаходиться в найнижчій точці всього поселення і за абсолютною висотою над рівнем моря точно докочується до Нідерландів чи, як мінімум, Естонії. Виходило, що траса здіймалась на два поверхи над забацаним та з таємничою ціллю передовбаним/пересипаним залишками будматеріалів мешканців асфальтом. А згадана «труба» — то свого роду портал в невідоме, адже по ній можна було перебігти на ту сторону траси (де жили самі куркулі). Так ось, над цією «трубою» довго вона не провисіла, адже необережна дитина, впустивши рогатину, одразу летіла з висоти 2 поверху на бетонні блоки і вже по ним чемно скочувалась під колеса якогось впоротого автомобіля, що вже в той час непристойно часто почали з'являтись в нас «унизу». Так зламав руку мій сусіда, тож її перевісили трохи вліво, обабіч футбольного поля над неглибоким спуском та густими хащами бидлорослинності. Як не дивно, і там повторно вдалося зламати руку моєму сусідові, причому це було вже втретє (він взагалі був шибайголовою). Для мене ж висота після кількох вдалих падінь лишилась однією з фобій, тож катався я там аж разів зо два. Вдруге це було вже тоді, коли нею майже перестали користуватись, адже відбулась комп'ютеризація. Тоді я катав бабусю околицею і вирішив "triachnutt starinoj".
Це було 10 років тому...
