Герьольф обвів поглядом присутніх:
- Вже пройшло тридцять днів після весняного рівнодення, а сніг все ще вкриває наші поля, бог тепла та літа сердитий на нас, ми його зневажили. Літа НЕ БУДЕ!!!
Присутні ярли схвильовано загомоніли.
- О, великий , зарадь нам, врятуй нас!
Герьольф ще міцніше стиснув у руках дубовий посох:
- Так, я спробую. Однак потрібно щоб у священному гаї на кожному дереві висів повішений раб чи невільник, чим більше крові та плоті, тим більше шансів умилостивити богів...
Сморід тухлих нутрощів та гнилого м'яса довго було чути біля священного гаю. Боги були задоволені- після весни настало літо.
Жрець знав свою роботу.
--------------------------------------------------------------
Князь зібрав у світлиці найкращих волхвів. Князівство мало біду, вже третій тиждень не було дощу. Врожай був під загрозою.
- Я вас попереджую в останнє: не буде дощу- сльози ваших вдів та рабів оросять мої поля, а ваші печінки їх удобрять!!!!
- О великий Князе! Ми знаємо, як викликати дощ, але крові телят вже недостатньо, потрібно людської кровиці, невинної, бо Перун гнівиться, Княже. Перед засівною ти обіцяв віддячити усім богам та божкам, але тих сто корів було замало. Тепер треба невинна кров...
Князю було боляче, підступна сльоза так і наривалася підступно скотитись з закритого від вітчаю ока....Але що поробиш, люди не повинні вмирати від голоду.
Кривий серпанковий ніж, як через масло, пройшов по животу улюбленого небожа... йому було тільки п'ять років...
Але треба.
---------------------------------------------------------------
Це вже була третя гроза за останній тиждень. Блискавка навіть попала у крайню хату на узліссі. Згоріра хата та стодола.
Староста зібрав з кожного подвір'я по монеті, щоб заплатити монаху. Бог та Ілля був злий на них, і ніхто в селі не хотів, щоб його хата згоріла наступною.
Монах обіцяв допомогти.
На збитому піску посеред села зібралися усі.
- У вас в селі є руді жінки? Запитав монах.
- Так, є одна- Руда Кріста, звуть її, відповів староста.
- Ха, так це ж відьма! Це вона чаклує! Давайте ясеневий хворост...
Крики відчаю та болю було чути не довго.
Було ще всього три грози, однак жодна садиба не згоріла. Слава Богові, допомогло.
---------------------------------------------------
Йшов п'ятий рік війни, ну як війни...десь там хтось воював, а ми все більше зубожіли.
Не було грошей розмитнити Лендровера, пригнаного з Польщі три місяці тому, бо після відпочинку у Єгипті грошей було обмаль.
Але шанс на краще життя був: треба просто проголосувати за нових, не пов'язаних з олігархами, веселих чесних хлопців. За ЗЕ. Ми їх зробимо разом!
