Всі вивчали історію, навіть того не бажаючи. Шкільна програма то таке, мимоволі вивчиш те і до чого ні охоти якоїсь не маєш, і те що тобі в житті точно не знадобиться. Всі вчили історію, і історію монголо-татарської навали на Русь теж вчили.
Про битву на річці Калка, про оборону Рязані, і про оборону Києва теж- жорстку, безкомпромісну, де майже позбавлена регулярної армії (дружини) місто-держава силами однієї лише тогочасної територіальної оборони влаштувала зайдам зі Сходу далеко не веселе життя. Не проводили монголи парад на Хрещатику, при їхніх то втратах...
А от про оборону Москви від монголо-татарської орди мені ні прочитати, ні чогось почути поки що не вдалося. Навіть творці міфу про «Бітву На Куліковом Полє» не здогадалися хоч пару анекдотів скласти про цю знаменну подію. Ну, про оборону Москви.
Про двадцять вісім московських стрєльцов які двадцять вісім монгольських тєлєг підбили, про Євлампія Матросова що грудьми кинувся на монгольський спис і врятував таким чином всю Арбатську Лаптєносну Дивізію від тотальної загибелі, чи хоч би про Агафью Космодємьянскую яка спалила все сіно для монгольських коней- а ті, залишившись без пального зупинились безпомічно і почали тихо іржавіти серед вічної мокшанської болотної мряки.
Це аж ніяк не означає, що Московія не готувалася до приходу Орди. Готувалася звичайно, готувалася як ніхто... Московія зняла труси, гарно підмилася, лягла на спину і розставила ноги- надовго, на шістьсот років лягла.
На світлині нижче- збирач данини для Орди Алєксандр Нєвскій на прийомі у своїх господарів. Справжній Алєксандр Нєвскій, а не фейковий полководець що переміг когось там у неіснуючій (фейковій) битві на якомусь там Куликовому Полі.
