«...багато людей вважає, що молодь не підходить
для управління реформами, в них ще досвіду нема.»
(Валерій Пекар)
Нажаль, досвід спілкування з нашими молодими управлінцями в більшості випадків підтверджує думку, що багатьом не вистачає саме практичного керівного стажу. Завеликі амбіції і замало (чи взагалі немає) необхідного практичного досвіду. Не вміють делегувати, не вміють вимагати виконання доручень, фокусуються на презентаціях і стратегіях, але ж «культура їсть стратегію на сніданок», а за прес-конференціями та відрядженнями часу на виховання нової культури вже не вистачає... (Я тут навіть не беру до уваги такі унікальні випадки, як призначення заступником міністра поза процедурою хай дуже досвідченої дівчини віком 24 роки тощо.)
Як рішення, я б звернув увагу на середній рівень управлінців існуючих ЦОВВів та держкомпаній, особливо на тих, хто прийшли на держслужбу вже в цьому тисячолітті і не заплямовані політичними обов'язками чи корупцією. Адже на почтаку двотисячних в Україні було дуже багато різних євроінтеграційних програм, курсів для управлінців, багато патріотично налаштованих фахівців прийшли на державну службу взагалі на хвилі Помаранчової революції.
Адже зрозуміло, наприклад, що Нацбанком чи Укрзалізницею набагато ефективніше б керував хтось з внутрішніх менеджерів, хто добре знає кадри, ситуацію тощо. І не за такі захмарні гроші! :) Ті неадекватні зарплати тільки збуджують соціальну напругу. Набагато ефективнішими, думаю, виглядатимуть патріоти з діаспори, наприклад, в ролі членів рад директорів, заступників, радників...
Добре відомо, що помилки роблять усі. Успішні керівники визнають їх і своєчасно виправляють. Інші — раз за разом стають на одні й ті ж граблі.
