Офіційно заявляю. Перебуваючи в Донецьку у якості журналіста. 29 червня 2014-го року, близько 21 години ночі, за повідомленнями для журналістів, від пресцентру самопроголошеної російськими агентами республіки, а сьогодні адміністрації РФ. З під адміністративної будівлі ОДА, відбудеться поїздка до військової частини, яка знаходиться за містом, в районі Донецького аеропорту. За словами керівника пресцентру туди повезуть матерів солдат котрі їдуть забирати своїх синів. Адже керівництво в/ч має наміри переходити на сторону самопроголошених псевдореспублік. Журналістів запрошують для висвітлення події. Перед виїздом до автобуса в котрому ми мали їхати, підійшов чоловік з охоронцями, котрий назвався «Гюрзою». Він повідомив, що являється помічником Дениса Пушиліна та є організатором тої поїздки. За його словами, він є колишнім військовим «Французького легіону», уже провів переговори з керівництвом в/ч і військові ждуть матерів та журналістів, аби публічно здати зброю перед камерами. Таким чином військові хочуть уникнути провокацій та перекручувань фактів з боку українських ЗМІ. Я перепитав у нього, чому ми їдемо саме в ночі, на що він злісно кинув у мій бік, мовляв якщо не хочеш, то можеш не їхати.
Ми поїхали. Я єдиний український журналіст, котрий перебував у тому автобусі, та бачив усе на власні очі. Матері про яких повідомлялося пресцентром — це були жінки, котрі постійно знаходились в захопленій російськими посібниками, Донецькій ОДА. Через декілька годин кружлянь по вулицях, ми прибули під ворота в/ч. Ці жінки розгорнули плакати з різними написами і почали вигукувати лозунги. До воріт під'їхали ще авто, котрі їхали з нами у супроводі, звідти вибігли озброєні люди, та побігли до воріт, намагаючись їх відчинити. Це була відверта провокація. З військової частини в гучномовець повідомили, аби ми забиралися, бо це режимний об'єкт Міністерства оборони України, вони озброєні, тому при необхідності будуть вимушені стріляти. У повітря пролунали попереджувальні постріли. Почалася паніка, я з іншими журналістами закричав до водія, аби ми їхали звідти. Водій розвернув автобус і ми направились в сторону Донецька. Ми проїхали близько 500 метрів і з невідомих причин зупинилися. Водій повідомив, що треба почекати на інших журналістів, котрі на легкових авто позаду і не знатимуть куди їхати. Приблизно через хвилин 5-ть, над автобусом полетіла сигнальна ракета, освітлюючи нас. Хто встиг вийти, поверталися в автобус, а інші кричали лягати на підлогу. Після цього по вікнах автобуса перехресно почали стріляти. Вогонь вівся з протилежно інших сторін де знаходилась в/ч. На моє глибоке переконання, то були озброєні бандити з самопроголошеної псевдореспубліки, котрі хотіли захопити українську військову частину. А коли це їм не вдалося вони влаштували засідку на журналістів, аби запалити чергову інформаційну свічку провокацій, проти української держави. На щастя крім автобуса ніхто не постраждав!
Юрій Луценко я готовий дати детальні свідчення по цій ситуації, котра тягнеться ще з 2014-го року, аби розвінчати усі міфи та видумки з боку Росії. А також можу відтворити події з деякими деталями, для слідчого експерменту публічно.
З поваго очевидець тих подій,
Роман Реведжук
