Полишити історію
Ми постійно апелюємо до історії та шукаємо відповідники сучасним подіям в минулому. Притому ми відмовляємось визнавати, що майбутнє може дати щось дуже оригінальне, щось зовсім нове. Це хибна позиція, особливо, коли мова стосується України. Тридцять років це вибачте мені просто нікчемний період часи для історії країни, позитивного досвіду там може і не бути. Тільки відверті дурні можуть вважати Київську Русь, Гетьманщину та «УНР» єдиною країною з Україною. Звичайно це наші предки, десь більше десь менше, але це не єдиний досвід. Це, як на мене, те саме, що вважати Рим і Італію одним утворення, чи сучасний Єгипет зі Стародавнім Єгиптом. Все це звичайно красиво на сторінках історії, але об'єктивно це немає жодного значення в сучасних реаліях, або навіть грає нам не на руку як, наприклад спільні «словянські корені'чи „релігійні“ з деякими варварськими державами, які використовують це щоб по нацистському патерну виправдати свою експенсію. Настав час нової історії, а стару варто лишити позаду, як память, але не як елемент політичного аналізу, бо вона або не про нас, або надто „бідна“.
Ми йдемо вперед
Говорити про нинішній час варто через призму реальних подій. Можна хоч сто раз назвати Зеленського — януковичем, але це не викличе „Євромайдан“ і нову „Революцію гідності“. Це просто маніпуляція причому дуже маніпулятивна і явно вона не додає балів для тих хто проголошує ці наративи. Варто визнати, що вони не схожі один на одно, ні на грам. Так, є певна некомпетентність, навіть відверта дурість в діяннях нинішнього президента, що зближує його з втікачем, але цього відверто скажу вам мало. Бо в януковича була доже потужна вертикаль, він був справжнім „мастифом“, який надіявся стати новим „лукашенком“ чи „путіним“, але не зміг, завдяки героїчним зусиллям нашого суспільства. Плюс треба згадати атаки Зеленського на Медведчуківські канали, на самого Медведчука та нову контру з Ахметовим, чого не можна було навіть уявити при януковичу і чого так бракувало за Петра Порошенка.
Звичайно, Зеленському дуже далеко до Петра Олексійовича, в плані наративів та національної безпеки він явно не дає надії на завтрашній день. Він дозволяє собі просто колосальний скандал з „Вагнером“ і притому настільки жахливо комунікує це питання, що породжує справжнього монстра, який знищує його і без того слабке реноме, як політика. та управлінця. все погіршує ситуацію те, що скандал відбувається в зоні діяльності спецслужб які утаємничені від звичайного журналіста, що тут говорити про людину. Це породжує просто масу конспірології, маніпуляцій, які точно не на руку Володимиру Олександровичу, бо не від цього не вийде захищатися. Єдиним виходом з цієї ситуації є звільнення публічного політика, яким в цьому випадку є Андрій Ярмак, керівник офісу президента. Та тут шостий слідує за Петром Олексійовичем, в його найгірших проявах та захищає „токсичного“, але певно такого близького серцю чиновника.
Не Ющенко
Чомусь, кадрова політика мені нагадує період Ющенка, вона не зрозуміла, вона суперечлива, побудована чи то на „кумівству“, чи то на вибірковому ідіотизмі, який чомусь у нас називають лояльністю. В команді президента є притомні та непритомні люди, хоча звичайно кількість притомних скорочується і залишаються уламки партії регіонів та незрозумілі особистості з сумнівними цінностями. При цьому всьому ідейно Зеленський, далекий від Ющенка та не виглядає як прозахідний політик, швидше він „вимушено“ прозахідний, так, як притомних альтернатив просто немає. Десь він намагається бути центристом, десь виникає думка, що він шукає способів „примирення“ зі Сходом, але нічого не виходить. Сам е з цього мені здається виплив так званий „Вагнергейт“. Сліпе бажання помиритися з Кремлем, відмова проводити операцію, щоб не перервати і без того хиткий діалог. І це було дарма. Потяг на Схід вже давно пішов, і сучасні диктатори вже не хочуть нас, як повноправних союзників, тільки як рабів. Реальність яку так не хоче примати Зеленський. Це серйозний прорахунок, за який хтось рано чи пізно мусить заплатити, хоче він того чи ні.
Не мудро згущувати фарби
Але не варто сходити з розуму та надто згущувати фарби. Зеленський відправив Авакова на відпочинок, що вже непогано. Потім була створена „Етична рада правосуддя“, яку я вважаю супер важливим кроком до очищення Судової гілки влади. Крім того, є певні кримінальні справи для деяких відверто антиукраїнських діячів. Закон про мову збережений, а децентралізація перейшла на новий рівень. Не без проблем, але ми продовжуємо йти вперед.
Замість висновку
Називати Зеленського новим Порошенком, чи то новим януковичем не коректно, чи якось іще в цьому напрямку, це не розумно. Перед нами сьогодні, щось нове, щось і досі не зрозуміле для суспільства, щось „безформене“, „аморфне“ і таємниче. І якщо раніше воно викликало надію в суспільстві, то сьогодні це вже викликає насторогу та тривогу, а це відкриває серйозні можливості для маніпуляцій та атак. Нас невтомно переконують, що з діри вийде „дракон диктатури“, який втопить нашу державу в крові. З кожним днем невизначеності, проти цього все тяжче знаходити, якісь конкретні факти, а іноді здається, що і не потрібно цього робити і піти за течією. Вона точно приведе нас до чогось нового, впорядкованого та принаймні хоч трошки більше зрозумілого.
