Єдина система верхнього порядку

В загальному, зрозуміло, що коли твоя держава знаходиться на геополітичній розвилці між сходом та заходом, то просто не можливо уникнути формування двох груп впливу: прозахідної та просхідної. Логічно також і те, що будуть сформовані проміжні ланки, які наприклад матимуть свій бізнес з обох сторін, або основну масу бізнесу на Сході, а зовсім маленьку нішу на Заході та навпаки. Звичайно, буде група «ображених», якій не дали розростись та простягтись із заходу на схід, штучним чином. Всі разом, ці елементи формують велику Українську матрицю реальності, або олігархічну систему.

Та не варто вводити себе в оману, ярлики «прозахідні» та «просхідні» це не більше ніж орієнтація бізнесу на ринки відповідно Європи та Росії. Орієнтація на один окремий ринок не гарантує, що олігарх буде нести цінності тої території на яку орієнтований його бізнес. Це наша особиста «пастка мислення», бо насправді окрім орієнтації на зовнішні ринки, бізнес олігархічної системи працює Українським ринком, або іншими словами — внутрішнім. і тут в цих колег розбіжностей по ідеологічному питанню немає.

Звичайно економічні «трєнія» існують, правда не сильні, але існують. Ринки поділені, картелі створені, а хто хоче більше може спробувати власну вдачу. І в нього або вийте стати новим учасником картелю і перемогти, або він програє і буде вигнаний на деякий час із країни. Економічні експансії це нормально, вони існують всюди, люди виходять на ринки та конкурують один з одним.

Правда тут виникає одна проблема. Український ринок закритий від зовнішнього інвестора. Він монополізований, закритий, тут може воювати лиш окрема група людей, всім іншим зась. Ця невеличка кліка може вести економічні війни, але одночасно лишається командою однодумців — наш ринок має бути закритим, ніхто новий не має заходити в гру.

Роздроблені ззовні, тверді в середині

Довгий період часу, ця система працювала, як годинник і знаходила своє продовження в політичній сфері. Ззовні нам здавалося, що існує велика група політичних сил, які поділені жорстким ідеологічним розподілом схід та захід. Групи ці настільки активно вели роботу, що з часом суспільство розкололось на групи ярих євроатлантистів та просхідних, хоча в основній масі українці це аморфна неактивна спільнота людей, якій все одно і далі свого двору вона не бачить.

Політичні групи розкололи суспільство розділили на два великі табори і на безліч маленьких. І кожна група умовно кажучи очолила свій електорат і стала правити. Розділяй та владарюй — принцип старий, яке світ, і насправді дуже розумний. Так, відбувалися різного роду протести, але вони завжди були контрольовані, бо групу незадоволених очолював хтось правильний, хтось із системи вищого порядку. Таким чином, олігархічна влада почала контролювати революційні процеси в країні.

Баг програми

Маючи у своїх руках економіку, політику та протести та ЗМІ влада олігархів мало не втратила все, пару років тому, через величезний баг в системі — людський фактор. Група дуже активних, молодих олігархів зі сходу взялась концентрувати владу у своїх руках та об'єднувати під своїм дахом фрагментоване раніше суспільство. Принцип розділяй був порушений саме східними групами.

Потім сталося те, що і мало відбутися в принципі. Західна група теж почала укрупнюватися та ставати повноцінним конкурентом для східної. Прозахідні політики має акумулювати невдоволення суспільства та вивести її у внутрішньосистемне протистояння, шляхом виборів серед олігархічних груп. Однак цього не сталося, причина цього лежить певно в Помаранчевій революції, в перемозі та розчаруванні людей. Прозахідні групи не змогли об'єднати достатню кількість людей під своїм началом. І на виході коли почався, карколомний та дурний, наступ східних політиків на надії звичайних українців (існує безліч публікацій про Євромайдан, Революцію гідності, тому повторювати це знову просто немає сенсу), ми отримали величезну масу, різношерстного та неконтрольованого суспільства, яке об'єдналося проти спільного ворога.

Війна з багом.

Отримавши неконтрольований протест, система почала йому опиратися. І якщо східні групи робили акцент на силу то західні намагались проникнути в неконтрольовану гущу подій та взяти її під контроль. Не без проблем, влада взяла під контроль Революцію гідності. Поступово, західні взялися очолювати протест та масу людей, яка виринула на вулиці, а східні взялися знімати пар за допомогою кийків, тобто східні били тих кого не могли контролювати західні, звичайно по путньо діставалося усім.

Янукович, який відмовився грати по правилах системи, знову пішов на перекір та вирішив придушити протест і разом з цим вбити прозахідну групу політичних противників. Баланс порушили вдруге, не буду казати, хто допомагав Януковичу в цій його спробі стати Лукашенком, але зазначу точно не підтримувалась олігархічною системою, на яку в разі перемоги Яника чекала централізація та часткове відмирання. Скоріше за все це була перша операція московських спецслужб, руками наших силовиків. Результати цієї операції нам всім добре відомі так і вихідні данні Революції гідності — система вижила. Так, вона уникнула централізації та похідного від неї авторитаризму, але на виході вона так і лишилася, закритою олігархічною системою де грають свої проти своїх.

Що ми можемо спостерігати сьогодні? Ситуація насправді дуже і дуже цікава. З однієї сторони Україна та її суспільство переживає постпомаранчевий синдром розчарування в прозахідній групі політиків. Петро Олексійович, сьогодні новий Ющенко, хоч і більшим рейтингом, але все одно на виході ні з чим. ПроСхідні політики теж, сьогодні виглядають не найкраще, вони так і не змогли оправитись після Революції гідності та всіх тих подій, котрі сталися за нею.

ПАТ

По суті це патова ситуація, яку взялись вирішувати дуже цікавим способом. Був створений третій, новий блок гравців, який не асоціюється сьогодні чисто ні зі сходом, ні із заходом — Зе команда. Вони успішно зібрали весь апатичний електорат та прийшли до влади. Фактично, ситуація дуже нагадує перед революційний період, коли відбувалося значне об'єднання суспільства під протекторатом східних еліт. Однак, сьогодні є разюча відмінність, східна частина суспільства та західна об'єднались та віддали ключі Зе та його команді. До чого це приведе в конечному рахунку? Олігархічна система збережеться, але трансформується. Сьогодні, пішли в минуле розмови про деолігархізацію, вона непопулярна, якщо не неможлива. Сьогодні мова стоїть про створення нових правил гри, при яких співіснування суспільства та олігархів стане більш менш приємних для обох таборів.

Непевне майбутнє

Чи був шанс у Революції гідності перемогти? Контрольований протест це ще пів біди, там все може дуже швидко вийти з під контролю та перетворитися справжню пожежу. Найбільша сила олігархічної системи в її слабості, вона не має єдиного центру прийняття рішень, як терористична організація, або вірус. Тобто прибравши одного олігарха, ми не знищимо систему, тобто прибравши сім'ю Януковича ми не прибрали олігархічну систему.

Чи є в нас шанс в майбутньому? Можливо. Зміни, які відбуваються сьогодні в олігархічній системі можуть мати непередбачувані наслідки. Запровадження нових порядків в існування олігархічну систему призведе до її модернізації та лібералізації. Чи вистоїть вона зміни? Питання це залишимо відкритим.

Олігархічна система непередбачувана. Ми не застраховані звичайно від відкату та народження нової зірки авторитаризму, яка дасть нову революцію. Але чи переживе третю революцію олігархія? Не думаю. І вони це розуміють теж. Росія не спить. Тому олігархи взялися за контрольовані зміни. Це буде не зовсім те чого ми хочемо, нехай вони будуть сповнені сірих та суперечливих моментів, але це будуть зміни, які відчує суспільство і це будуть зміни в кращу сторону. Не впевнений, що це все ми побачимо тільки під час керівництва Зе, все відбуватиметься в довгостроковій перспективі та дуже поступово, щоб всі кому потрібно могли підготуватися.

Свій опус хочу закінчити цитатою із книги про Збігнєва Бжезінського:

Всі світові проблеми можна вирішити, якщо не наполягати на ідеальних рішеннях.