Минуло рівно три роки, як я написав свою невеличку публікацію про те, що неварто порівнювати Зеленського В. О. з горезвісним четвертим президентом України. Багато хто скептично поставився до моїх слів, були навіть ситуації, коли мене називали симпатиком Зе-команди та називали мене необ'єктивним. Хоча самі критик, були повністю позбавлені преславутої «об'єктивності», та дивились на світ через призму власного клішованого, стереотипного мислення. Таких людей я сьогодні можу відверто назвати прихильниками автократичної України, де хтось, якась маленька «еліта», знає як краще. Хоча насправді вона не знає, як краще, вона просто думає, що знає, як краще, але їх мислення максимально відірване від реальності. Крайній вияв такої «обраності» це історик Зінченко, який тепер розповідає, що якби обрали Порошенка на другий термін, то б війни не було. Вибачте, але це відверта «дічь», перекладання вини з агресора на жертву, ви думаєте путін з його б колосальним ресурсним потенціалом злякався б «сивочолого» у якого антирейтинг у суспільстві був просто колосальним.
Україна - не Галичина
Колись, Л.Д. Кучма написав книгу «Україна - не Росія». Я думаю, що правильно казати, що'Україна — не Галичина", точно так само, як і не Росія. Ми набагато більше, набагато складніше ніж один регіон, у нас не всюди є сильна українська традиція, ми не всюди спілкуємось українською, не всюди носимо вишиванки, "Меланка" і "кутя" для багатьох людей це щось архаїчне, щось з минулого на рівні "козаків" чи Київської русі. І це нормально, це правильно, це відхід від традиціоналістичного мислення, яке сьогодні широко панує на москві, яка з останніх сил хапається за минуле та намагається його повернути з останніх сил.
Україна — модерна держава, ми набагато більше ніж Галичина, козачина, чи голодомор 32-33 років. Ми носимо в собі память про ці події, ми їх поважаємо та сприймаємо, як нашу історію, але не зациклюємось на них. Бо в нас є тридцять років незалежності, є память про Євромайдан, про трагедію в Іловайську, про героїчну Одесу, яка почала палити вату, ще до того, як це стало мейнстрімом. Це історії, які не зовсім вписуються в стереотипну схему мислення.
Щобільше, ми памятаємо про радянську окупацію, яка тривала близько сімдесяти років, ми знаємо про Чорнобильську трагедію та знаємо, що вели героїчну боротьбу проти нацистів під час Другої світової війни, знаємо про знищений Київ. При тому, всьому ми не можемо відвертати свій погляд від того, що багато українців співпрацювали з комуністами, і навіть більше українці займали керівні посади в цій сумнівній історичній структурі, і вони не були покарані, вони навіть морального осуду не отримали. ця історія зовсім далека від ідеальної України, яку часто малюють у своїх головах окремі люди.
Пошук простих рішень
Нам потрібно відмовитися від стереотипних поглядів на Україну. Наша історія надто складна, наша країна неоднорідна, ми говоримо на різних мовах, часто ходимо до різних церков, або і зовсім сповідуємо атеїзм. І це нормально, це не вигаданий конструкт України, а її реальна картина, де поруч з Галичиною, є Середня Наддніпрянщина, Полісся, Волинь, Поділля, Підкарпатська Україна, Буковина, Покуття, Південна Бессарабія, Таврія, Крим, Запорізька Січ, Донщина, Слобожанщина і Сіверщина (надіюсь нікого не забув). І всі ці регіони різні ідейно, бо всі мають власну історію, часто складну і по своєму трагічну, але при тому всьому цьому, вони лишаються Україною і всі вони разом вийшли на війну з нашим екзистенційним ворогом Росією. Ніхто не спасував, ніхто не засумнівався у своїй ідентичності, регіональні особливості відійшли на задній план, бо кожен з нас вважає себе українцем етнічно та врешті-решт політично. Тут не вийде знайти простих рішень, і кожен, хто пропонує універсальне рішення, продає звичайне "плацебо" та спрощує українську реальність, що є в край не розумно.
Зеленський не Янукович
Я впевнений сьогодні, що Зеленський не стане автократом, і швидше за все не піде на другий термін. Він отримав усе чого хотів, навіть більше, його зустрічають оплесками по всьому світу, він став на одну щаблю с багатьма історичними особами. Чого йому ще взяти з цієї історії ? Він став особою світового маштабу, подобається нам це чи ні, але його з радістю приймають тепер не тільки у Львові, а й в Парижі, Вашингтоні, Берліні, Лондоні, Хіросімі. Чого йому шукати тут в Україні? Де його існування як політичної особи тримається на такій нестабільних валютах як "рейтинг", "прихильність ЗМІ", "народна любов". Також Зеленський добре знає кейс "Саакашвілі", який не можна назвати історією успіху, сьогодні вже точно не можна. Саакашвілі в тюрмі, а Тбілісі все більше крениться в сторону росії.
Звичайно все можливо в історії. Можливий і другий термін Зеленського, можливий і його крах на політичній поствоєнній арені. Однак війна ще далеко не виграна, а майбутнє не настало, тому і можливо все у перспективі. Навіть найгірший чи найтупіший варіант розвитку подій.
