Падіння Радянського муру поставило перед нам важливе питання: «Хто ми» та «Куди йдемо». Ми рішуче відкинули радянський ідеал та відмовилися від критично централізованої влади та не стали йти Білоруським, а пізніше Російським шляхом. Українці вибрали прогрес та відмовились від регресивного шляху, яким пішли наші найближчі сусіди по радянському табору.

Ми взялися заглядати в себе та шукати свою власну ідентичність. Після довгих саморефлексій, ми віднайшли її, ми відкрили, що в центрі кожного з нас стоїть маленький господар з власною хаткою мазанкою, садком вишневим, господарством та гектарами землі, який робить все для своєї родини та господарства, аби воно процвітало та ставало заможнішим. Ідеальна картина, ідеального українця, якщо дивитися чисто на приватному рівні.

Однак, візьміть цю ідею та гіперболізуйте її, перетворіть її в національну ідею та вдихніть в кожного громадянина. Вийде не що інше, як Гоббсівська "Bellum omnium contra omnes" або «війна всіх проти всіх» де люди керуються власними потребами та інтересами. Це звичайно добре для кожного окремого господарства, або родини, але це негативно впливає на державу, яка по суті є «договором», в якому окремі особистості готові жертвувати частиною власних інтересів за для загально національних.

Добре, що держава передалась нам у спадок від наших предків, бо я боюсь, якби не вони та історичний процес, то ми б так і не сформувалися в державу, а жили в стані Махновського «дикого поля», настільки ми самозакоханий та вільнолюбний народ. Правда досить дивитися на це лиш з позитивної сторони, бо як у будь-якого явища, це має свою негативну сторону. У самозакоханості та центруванні своєї особистості, все, що не носить чисто суб'єктивної цінності для громадянина, стає неважливим для нього. Тобто, якщо ви чи ваші родичі не сидять у в'язниці то вам все одно, в яких умовах там живуть люди, пенітенціарна система вас просто не цікавить. Правда можливий інший варіант, коли ви начальник тюрми і вона цікавить таки вас, але не як пенітенціарний заклад, а як власне підприємство, де можна заробляти на благо власного господарства. І це насправді рандомний та вигаданий випадок, але в житті таких просто безліч. Окремі люди, окремі сім'ї підпорядкували собі цілі сектори економіки, захопили медійну сферу та диктують свої власні правила для слабкої держави, яка не має іншого виходу, як підпорядкуватися та йти за інтересами цих груп. І це на справді питання не тільки все державного рівня, це питання кожного окремого району, де є своя «шляхта», яка краще за інших працює над втіленням української національної ідеї, а сам: хата мазанка, садок вишневий коло хати...

І головне, щоб якомога далі від Москви, бо москаль схильний до розкуркулення та дурної самопожертви заради вигаданих, дурних цінностей. Правда наш гіперболізований, колективний егоїзм віддаляє нас не тільки від Москви, а й від Європи, бо там теж потрібно жертвувати половиною власних прав та ресурсів, щоб стати частиною європейської родини. А це нам не подобається, бо суперечить нашому внутрішньому українцю, який хоче брати, але не бажає ділитись. Ми любимо європейські гроші, порядок, але терпіти не можемо європейські цінності, які змушують нас поступатися та приймати людей, які не схожі на нас. Поступатися ми не можемо та не хочемо, бо це шкодить нашому маленькому українцю.

p/S

В цьому випадку мені принаймні подобаються українські націоналісти, які достатньо чітко заявляють, що краще голі, босі, але без чужих ідей. І плювати на, те що світ живе в епоху глобалізації. Очевидно, що в нації егоїстів і націоналісти будуть егоїстами.