Мало просто заявляти про те, що ти лідер свого суспільства. Недостатньо вести активну дипломатичну роботу на міжнародній арені. Основним джерелом сили лідере є суспільство, яке він очолює, і мова тут не тільки про військо, про науку, про прогрес, як такий. Та прогрес не живе там де панує корупція, де немає справедливої судової системи немає прогресу, бо відсутні фінанси. Добре, не зовсім відсутні, але більша частина потенціалу країни заблокована. Це те, що ми можемо спостерігати сьогодні, це те, що ми могли спостерігати в минулому, це те, що може знищити нас уже в найближчій перспективі, якщо не зробимо те, про що говорили останні тридцять років — не переможемо корупцію, не приберемо вчорашніх регіоналів, які сьогодні працюють в офісі президента, та в багатьох інших органах влади.
Вибори могли б вирішити ситуацію, чи хоч зняти напругу в суспільстві, але вони сьогодні неможливі в силу військового конфлікту, який почала москва на території нашої держави. Вся надія на апаратну, очистку, яка може відбутися хіба, що з гори вниз. Та хто буде робити ту очистку? Ні Володимир Зеленський, ні Андрій Єрмак не виглядають людьми, які здатні, щось змінити в існуючому стані речей. Про їхнього «товариша» Татарова чи Арестовича я вже й зовсім мовчу, це рудимент всього найгіршого, що було з нашою державою, після війни, яку розпочали росіяни.
Далеко не вперше у своїй історії, наша країна перебуває на межі колапсу. Однак, є певний просвіт, ми змогли побачити цей колапс, до того, як він настав та скинув нашу країну в прірву хаосу. Що це нам дає? Ми маємо час подумати, ми маємо час на зміни, на рішення, які врятують нас від програшу. Що для цього потрібно? Перестати бути «лідером нації» лише на словах, та на міжнародній арені, потрібно активно включатися у внутрішню політики, впроваджувати системні рішення, які змінять судову систему та допоможуть подолати корупцію всередині країни.
Окремо, хочу наголосити на сірості Шмигаля цей «безликий» чиновник, не виглядає, як особа котра здатна розділити відповідальність за долю нашої країни разом з президентом. І це не правильно, це не той момент в історії, коли можна жити таким чином. У нас цікава історія, бо з однієї сторони нам потрібні реформи, з іншої у нас війна, час коли потрібно працювати на перемогу. Не схоже, що Шмигаль здатен на такий складний «фінт», але думаю, що ми б могли знайти тих, хто здатен. Уряд же можна набирати не тільки із підконтрольних, безликих чиновників, він може бути урядом професіоналів, політиків, економістів.
Майбутнє близько, у нас були й гірше дні, ніж сьогодні. Візія нашого минулого зрозуміла, вона не змінилася, якщо розібратися. Та сьогодні її втілення це питання життя та смерті для нашої країни, а не просто передвиборча риторика. Можливо Захід і справді запізно озброїв Україну, та не дав нам достатньо ресурсу для перемоги в короткотривалій перспективі. Та чи можемо ми постійно кивати на партнерів, чи стене нам від того простіше, чи звільнить це наших людей та території? Ми повинні залучати гроші, технології Заходу, але діяти самостійно, створювати зброю самостійно, без кивань у сторону партнерів. Лиш тоді розпочнеться історія справжньої нації.
