Український рок-музикант, поет, волонтер і фронтмен гурту «Гайдамаки» Олександр Ярмола висловився на різноманітні теми в інтерв'ю ІА «Вголос».
Розпочнемо із теми, яка тобі є близькою. Як би ти оцінив стан сучасної української музики?
Це дуже комплексне і складне питання тому, що є кілька поколінь артистів, які, тим не менш, вважаються сучасними. Є ті, які почали у 90-х роках, є покоління, яке стартувало на початку 2000-х і, відповідно, наймолодші. Всі вони знаходяться в різному стані, мають різні перспективи і алгоритми праці. Якщо об'єднати їх усіх в «українську музику», то загалом стан, звичайно, дуже покращився за останні 5 років. А зараз, через те, що держава зайняла дещо іншу позицію, відчувається «відкат» назад.
Крім того, по музиці дуже вдарив карантин. Всі масові заходи заборонені, а виплата авторських прав в Україні, на жаль, не діє. Вся ця система «лежить» і єдине, від чого ми мали прибуток, це живі виступи. Тому нам необхідно шукати якісь інші варіанти, як пережити цей важкий час. Праця не зупиняється, гурти та артисти нікуди не ділись, посиділи вдома на карантині й придумали собі якісь варіанти співпраці онлайн. Ми, наприклад, онлайн дуже багато зробили, перекидаючи одне одному треки і працюючи вдома.
Відзнач, будь ласка, основні проблеми української музики на даний час…
Проблем багато. Якщо говорити про основні чи базові, то, як на мене, головною проблемою є те, що нове покоління виросло вже при інтернеті і воно вийшло на зовсім інший алгоритм комунікації з аудиторією. Старші музиканти залишились на таких собі ортодоксальних схемах роботи: піар, прес-конференція, альбом, сингл і кліп. Зараз всі ці речі є застарілими, бо відбулась революція у цьому плані.
З іншого боку, оці молоді артисти неглибокі. Вони прикольні, все роблять швидко, але їм не вистачає саме глибини. Тому відбулось розмежування: ті «глибокі» неповороткі, повільні та не встигають за всіма тенденціями, а молоді більш «шустрі», проте неглибокі та тимчасові. Це все дуже швидко виникає і відразу «зливається».
«Гайдамаки„ адаптовуються під ці тенденції?
Ми мусимо адаптовуватись, бо нам є що сказати і ми маємо існувати. Ми мусимо це все висловлювати і ми прекрасно бачимо та усвідомлюємо, що ми не встигаємо за новими трендами.
Така річ як квоти на україномовний контент у музиці – це, на твою думку, позитив чи негатив?
Квоти, безумовно, позитивно вплинули на українську сцену. Це дуже правильна політика, яку ведуть абсолютно усі держави у період свого становлення і розвитку. У нас зараз триває саме такий період і мені здається, що він ще довго триватиме. Тому квоти – це дуже правильно.
Ти людина, яка вже давно на сцені, «пережив» вже кількох президентів. Як оціниш сучасні стосунки держави і культури? Є якась допомога чи навпаки держава заважає митцям?
Я скажу так: аби не заважала. На жаль, держава ніяк не допомагає культурі. Якщо порівняти у цьому питанні Україну і, скажімо, Німеччину або Швецію, то це велика прірва. Тому краще, щоб наша влада просто нам не заважала.
Що стосується допомоги, то це дуже для мене сумнівно. Коли держава починає допомагати, то вона це робить у зовсім своєрідний архаїчний спосіб. Тоді виходить так, що певна допомога є, але вона дуже несучасна і не така, яка була б потрібною.
Ти також волонтер. Крім того, ти людина культури. Ми таке питання часто ставимо політологам та політекспертам, але що ти думаєш стосовно сучасної політики України у питаннях війни на сході та анексії Криму?
Зараз ця політика просто ніяка. Влада намагається «пограти» на той електорат, який «гдє-то посрєдінє». Оце «посрєдінє» не вийде, тому це марні зусилля. Це згортання і знищення всього, що було збудоване раніше. Від того, що влада це нищить, не буде нічого доброго, бо нічого нового і хорошого вони не пропонують натомість. Це просто деструкція і вона ще триватиме протягом певного часу. Маємо надію, що вона не знищить Україну взагалі.
А як, на твою думку, було б варто діяти у ситуації, яка склалась?
Усім українським артистам треба об'єднатись і забути різного роду чвари, у тому числі й політичні. Інакше, по одному, ми не переживемо цей важкий час. Він множиться на карантин і все решта.
Наші нові «Слуги Народу» регулярно відзначаються різними ляпами і відверто «лажають». Як гадаєш, чому?
Бо це люди, які не повинні були йти в політику. Просто хтось, хто хотів привести таку владу в Україні, намагався зробити срач і треш. Ось саме це сьогодні й робиться, успішно і в «турборежимі». Як довго це триватиме – не знаю. Я не бачу там якогось конструктиву. Як на мене, має бути певний вектор чи ідея розвитку, але наразі я бачу лише броунівський рух.
Андрій Кузьменко (Скрябін) колись сказав, що «вся ця пиз*ота має бути стріляна і пи*джена». Як вважаєш, ця фраза зараз актуальна?
Він просто ляпнув красиву фразу. Іди, стріляй! Якщо ти не будеш цього робити, то для чого тоді говорити слова, за які не будеш відповідати?
Просто народ має дозріти до того, щоб думати, кого ти обираєш, навіщо і які є перспективи. Просто обрати «доброго дядю», який має дати тобі «мільйон» – це підхід невігласів.
А навчаться українці колись отак правильно обирати?
Я би сказав, правильно жити. Зараз, наприклад, актуальна тема із вирубкою лісу. Самі люди порубали і продали цей ліс, бо «моя сім'я має вижити», а потім «ой, чому в нас завалилась дорога?». Або «ми копаємо бурштин», а потім «чому в нас все так погано?».
Тому нам треба вчитись правильно жити, необхідна якась еволюція. Інакше це все ні до чого доброго не призведе. Скільки б не гинуло зараз людей на сході й скільки б активна частина суспільства не приносила б себе у жертву, якщо ця інертна маса буде так повільно «повертатись», на жаль, нічого не буде.
У нас вже була революція, є війна – це непогані каталізатори для суспільства. Чого ще треба українцям, аби пришвидшити цей прогрес думки?
П'ять років в Україні, все ж, проводились якісь програми. Звісно, до кінця нічого не довели, багато чого не було зроблено, бо все робилось «по-українськи». Я маю на увазі, що все робилось «і туди, і сюди». До того ж, у дуже повільному темпі. Умовно кажучи, якщо для японців було б достатньо п'яти років на такі реформи, то нам треба 25 років одного курсу в певному напрямку. Якщо ми будемо коливатись, 5 років в одному напрямку, 5 в іншому, то для нас, із нашим менталітетом, цей час – ніщо.
Ти зауважив, що сучасна влада хоче «грати» на обидва боки і всім подобатись. Що ти мав на увазі?
Та ні, це не сучасна влада така, а всі влади в Україні. Вони так виховані. У нас немає джентельменів у такому розумінні, як був Вінстон Черчиль. У нього в родині всі були «серами» протягом поколінь, починаючи від лицарів. І це таке виховання. У нас же ось такої еліти, на жаль, немає. Можливо, вона і була, але її було небагато, а потім вона була просто знищена різними методами. Тому ті, які нібито є елітою, є не до кінця принципові.
А якою, на твою думку, має бути ця еліта?
Її треба якось виховувати. Наприклад, є такий ректор «Могилянки» (Могилянська академія, ред.) Брюховецький. Поки він був ректором, «Могилянка» тримала якийсь рівень. Коли він пішов на пенсію, поступово рівень закладу почав знижуватись. Тобто, нам потрібні такі люди, які міцно тримають свої заклади. Я зараз кажу про університети, які творять цю еліту.
Націоналісти при владі – це позитивне явище?
Націоналісти також мають бути інтелігентними. Вони теж бувають різними і це залежить від інтелектуального розвитку людини. Якщо вони інтелігентні, інтелектуальні, то у цьому зовсім нічого поганого немає, адже вони матимуть україноцентричний курс, не робитимуть стратегічних помилок. Чому люди бояться націоналістів – бо вони думають, що прийдуть якісь примітивні люди типу «тих повісити, а тих розстріляти». Тому націоналісти мають бути розумними і такі в Україні безперечно є.
Хто в українській політиці сьогодні є адекватним, як ти сказав, націоналістом?
НАЦІОНАЛІСТИ МОГЛИ Б ПРИНЕСТИ ВЕЛИКУ КОРИСТЬ, ЯКБИ БУЛИ ПРИ ВЛАДІ
Той же Андрій Іллєнко та київські керівники ВО «Свобода». Я особисто їх знаю і вважаю, що вони дуже притомні. Також Руслан Кошулинський, я теж його знаю особисто. Він розумний і міг би очолювати відповідальні ділянки. Але за нього не голосують, бо, як у нас завжди кажуть, «у нього немає ресурсу». Але хіба це визначник? Хіба ви, електорат, не ресурс? «У нього нема телеканалу, він не прохідний» і так далі. Якщо мати такий підхід, то він точно не пройде.
У Львові також доволі розумні націоналісти, які могли б принести користь, якби були при владі.
Давай повернемось до коронавірусу та карантину. Наприклад, ти сам дотримувався всіх правил та обмежень?
Так, я адекватно дотримувався цього всього. Без паніки, звісно, але робив те, що є добре для здоров'я.
Ти також вже зачепив тему повеней в Україні. Таке вже не вперше трапляється в історії України. Як думаєш, чому ця проблема досі залишається невирішеною?
У нас багато подібних ситуацій є невирішеними. Знову ж таки, менталітет. Тут йдеться як про пересічних громадян, так і про менталітет влади. Влада має ту ж ментальність, як і народ.
Чи можливо цей менталітет якось змінити протягом років?
Можливо і для цього потрібна освіта. Нам потрібні не куплені дипломи, а справді навчатись. Тобто, я вважаю, що ключові фактори – це освіта і ерудиція. З ерудицією зараз складно, бо в добу інтернету темпи виросли і в людей немає часу у щось глибоко занурюватись. Але люди, які хочуть це робити, все одно знаходять час. Наприклад, ти закінчив роботу, не йди пити пиво, а щось почитай. Підеш після роботи з друзями на пиво, бо ти втомився, напився і заснув. Завтра – знову на роботу. Ти просто змарнував час. Краще візьми щось прочитай і прослідкуй за дітьми – чи вони вчаться, чи сидять у телефоні. Дай дітям освіту. Якщо, наприклад, ти вже її не маєш, то прослідкуй за тим, щоб діти мали цю освіту.
Які поради ти б дав українцям?
ЗАЙМІТЬ ЧИМОСЬ СВІЙ МОЗОК, А НЕ ГОРЛО, ЩОБ ТУДИ ЩОСЬ ЗАЛИВАТИ
Я б сказав те саме, що і говорив досі. Вчіться, читайте, аналізуйте. Займіть чимось свій мозок, а не горло, щоб туди щось заливати. Тим більше, що зараз на карантині люди мають час. Аналізуйте і читайте. В інтернеті зараз багато матеріалу, не займайтесь лише розважальними речами.
