Нещодавно лідерка партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко захворіла на Covid-19 і, як повідомляли ЗМІ, знаходилась тривалий період в ізоляції у важкому стані. Схожа ситуація вже траплялась, коли Тимошенко перебувала у Качанівській колонії. Тоді, нагадаємо, «Батьківщина» доволі суттєво «скинула оберти». Все це, звісно, позначається на популярності партії напередодні виборів, яка зараз, фактично, залишилась без головної фігури.

«Ми поставили перед собою досить важке завдання – перетворити партію лідерського типу, а наша партія і всі інші партії в Україні, саме лідерського типу… ми хочемо створити справжню, демократичну, сильну партію європейського типу», – заявляла Тимошенко ще у далекому 2010-му році, але, як ми бачимо, майже нічого із цього не вийшло.

Редакція ІА «Вголос» бажає Юлії Тимошенко швидкого одужання і принагідно вирішила з'ясувати, чи можна «Батьківщину» назвати партією лідерського типу, що буде із нею, якщо Тимошенко відійде від справ і якою буде доля таких політичних сил в Україні? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли керівник політичних програм Інституту майбутнього Юрій Романенко, політолог Андрій Золотарьов та політтехнолог Тарас Загородній.

Чи можна «Батьківщину» назвати партією лідерського типу?

Юрій Романенко:

Звісно, що так, в Україні усі партії лідерського типу. Не було б Володимира Зеленського, не було б і «Слуги народу». І цю формулу ми можемо застосувати до кожної політичної сили нашої держави.

Андрій Золотарьов:

Безумовно, можна. Якщо є Юлія Володимирівна, то існує й партія, а якщо Тимошенко покине «Батьківщину», то формально вона залишиться, але дуже швидко втратить свій зміст і будь-яку енергетику.

Тарас Загородній:

Єдина партія, яка згуртувалась і утворилась навколо ідеї – це «Свобода»

У нашій країні абсолютно усі партії лідерського типу. Навіть ті, які декларують, що вони нові, все одно орієнтовані на лідера. «Самопоміч» Андрія Садового, «Голос» Святослава Вакарчука (бо ми побачили, що «Голос» без Вакарчука – ніхто) і так далі. Єдина партія, яка згуртувалась і утворилась навколо ідеї – це «Свобода», а всі інші формувались навколо лідера. Тому звісно, що «Батьківщина» є такою ж.

У чому полягають переваги та недоліки таких партій?

Юрій Романенко:

Протягом всієї історії незалежної України у нас були виключно партії лідерського типу. Інших просто не існувало. Їхні переваги полягають у тому, що така модель дозволяє сконцентрувати увагу людей і орієнтувати їх на «вождів». У нас досі розповідають байки, що ми дуже демократична нація і ми орієнтовані на Європу. Проте насправді в Україні є чітка орієнтація на «вождів» і я думаю, що вона нікуди не дінеться протягом найближчих років.

Ми бачимо, що зараз виникає партія «Перемога Пальчевського». Це, як на мене, доволі смішне словосполучення, але вони собі прорахували і вирішили, що так буде краще. Точно так само були Олександр Мороз і Петро Симоненко у комуністичній партії. Янукович із «Партією Регіонів» – та сама історія. Тобто, такий підхід заснований на базі соціальних відносин, які є у нашій державі.

А недоліки таких партій полягають у тому, що таким чином «розкладаються» партійні інститути. Як тільки «вождь» зникає, то вся структура відразу ж розвалиться. Тому слабкість партійних інститутів виливається у слабкість соціальних відносин в Україні.

Наші люди не люблять займатись довгостроковими речами, тому вони збираються під якусь подію. Умовно кажучи, зібрались на Майдан, «похитали» режим, він встояв і розійшлись до наступного такого «хитання». З партіями ідентично: всі віддають перевагу грати під вибори. Якщо необхідно мобілізувати якусь соціальну групу під партію, то необхідно висунути певного лідера.

Андрій Золотарьов:

Безумовно, партії лідерського типу є ближчими до реалій країн третього світу і країн, які розвиваються. У ХХ столітті вищою вважалась ідеологічна партія, яка формується не навколо персони, а навколо ідеї. Передусім, така організація є незалежною від того, хто є її лідером.

На жаль, українська політика інакша. Є рейтинг Володимира Зеленського – є партія «Слуга народу», немає рейтингу Зеленського – немає і партії. Так само і «Батьківщина».

Хоча з іншого боку, я вважаю, що у ХХІ столітті з українською політикою відбулась певна метаморфоза. У нас дуже швидко почали стиратись межі між політикою та шоубізнесом. Першим був Ляшко, а Володимир Зеленський лише закриває цей гештальт. У таких умовах відбудеться якась політична трансформація. Не думаю, що на нас чекає повернення до політичних партій ідеологічного спрямування, але гадаю, наш політикум зміниться протягом найближчих п'яти-семи років.

Тарас Загородній:

Недоліки таких партій у тому ж «флаконі», що й переваги. Якщо падає рейтинг лідера, то відразу ж падає рейтинг всієї політсили

Переваги полягають у тому, що є один лідер і йому легше одноосібно керувати партією. У деяких моментах, коли є таке управління, зрозуміло, як рішення приймаються й ухвалюються. А недоліки таких партій у тому ж «флаконі», що й переваги. Якщо падає рейтинг лідера, то відразу ж падає рейтинг всієї політсили.

Разом з тим Юлія Володимирівна може достойно виступити на цих виборах, хоч її вже понад десять років «хоронять». «Батьківщина» має добре відлаштовану систему, партії вже 20 років, а 10-15% українців готові їх підтримувати. Тимошенко добре грає роль центру, вона професіонал і на неї є запит у нашому суспільстві.

Якби Юлія Тимошенко покинула «Батьківщину», це був би кінець даної політичної сили?

Юрій Романенко:

Якби Юлія Тимошенко з певних причин покинула партію «Батьківщина», то такої політичної сили більше просто б не існувало. Самі партійці не уявляють свого існування на політичній шахівниці без Тимошенко на чолі. Я думаю, що вони б нічого не змогли мобілізувати (ні людей, ні ідей), аби продовжити утримувати партію на високому рівні.

Андрій Золотарьов:

Я думаю, що певна мобілізація партії відбудеться, але стержень і електоральна база «Батьківщини» – це «фанклуб» Юлії Тимошенко. За будь-яких умов, що б не відбувалось, воно так. Я зараз дивлюсь на дані соціології по центральній Україні, а це основна частина електорату «Батьківщини», і там рейтинги Тимошенко знову зросли, а вся партія ототожнюється із нею.

Безумовно, коли був Турчинов, він був другим у партії, але він не мав харизми. Він володів неабиякими організаторськими здібностями, але йому бракувало правильної подачі. Так само партія існувала, коли Юлія Володимирівна перебувала у Качанівській колонії, але коефіцієнт корисної дії був значно нижчим.

Тарас Загородній:

Звичайно, що це вже був би кінець. Без Юлії Тимошенко нічого б не відбувалось у межах «Батьківщини». Раніше це був «Блок Юлії Тимошенко», вона є одноосібним і безумовним лідером, тому я вважаю, що без неї не було б партії. В Україні так побудована вся система: люди хочуть бачити персоналії та голосувати за них.

Якою буде доля партій лідерського типу в Україні?

Юрій Романенко:

Я вважаю, що подібні партії будуть з'являтись і зникати. Їхня доля буде такою ж, як і доля України: поки буде існувати наша держава, будуть виникати такі партії. Можливо, їхні ідеї будуть змінюватись, але, як мені здається, найближчі десять років структура буде саме такою.

Андрій Золотарьов:

Я чекаю на те, що в Україні партії лідерського типу пройдуть трансформацію. Скоріше за все, це не буде повернення до моделі партій ідеологічного типу, але щось на кшталт партії мереж. Наступне 5-річчя буде періодом оцих змін, оскільки з лідерськими партіями будуть виникати все нові й нові проблеми.

Тарас Загородній:

Я поки не бачу такої структуризації суспільства, щоб у нас з'явились яскраво виражені «праві», «ліві» і таке інше у залежності від ідеології. Ми потрапили у такий собі «ідеальний шторм», тобто злам усіх політичних партій по всьому світу. Якщо взяти до уваги Європу, то там теж традиційні партії змінювали одне одного і все у них було добре, але і це закінчилось. Коротше кажучи, були ліберали і демократи, а зараз все змінилось через те, що з'явився Інтернет і політики отримали змогу напряму спілкуватись із людьми. Тобто, це нові партії, які діють за іншими принципами, ніж старі, і мають непогані шанси на виборах.

Роман Гурський, ІА «Вголос»