З 1 серпня в Україні відкриється ринок газу для побутових користувачів. Такі зміни є однією із умов продовження співпраці України з Міжнародним валютним фондом.

Після старту ринку користувачі зможуть купувати паливо за різними тарифами, оскільки монополіст «Нафтогаз» більше не буде зобов'язаний продавати людям паливо за цінами, які встановлює Кабінет міністрів. Тепер вартість газу буде залежати від постачальника і загальної ситуації на світовому ринку.

Але «незігрітим» не залишиться ніхто. Гарантом цього для населення виступає той же «Нафтогаз», який буде «постачальником останньої надії» (ПОН). Тобто, якщо людина розірвала контракт із будь-яким із постачальників (або це сталось з ініціативи самої компанії) чи не змогла укласти договір, то саме «Нафтогаз» буде забезпечувати таких громадян паливом на умовах, визначених Кабміном.

З одного боку ми бачимо масу позитиву: компанії будуть конкурувати між собою, що має призвести до падіння цін та покращення якості обслуговування клієнтів. Але з іншого боку тепер уряд не зможе зафіксувати ціну на газ і вона буде коливатись у залежності від багатьох факторів: від умов конкретного постачальника до вартості нафти на світовому ринку.

То хто тепер постачатиме газ в домівки людей, що таке ПОН і як це все позначиться на кишені середньостатистичних українців? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли експерт із соціальної політики Андрій Нікончук, ексміністр економіки України Володимир Лановий та доктор економічних наук і професор Олег Кузьмін.

Хто тепер постачатиме газ українцям?

Андрій Нікончук:

Назвати ці компанії я не берусь, але це можуть бути будь-які суб'єкти, які будуть володіти доступом до ринку газу. Я маю на увазі фінансові ресурси та газосховища, в яких вони зможуть зберігати паливо. Але в даному випадку ми маємо ще й таке собі умовно виняткове становище «Нафтогазу», який є опосередкованим власником газосховищ. Тому, так чи інакше, різним компаніям буде доволі складно конкурувати із ним.

Тобто, тепер постачати газ зможе будь-який суб'єкт, який відповідатиме певним встановленим вимогам. Це можуть бути як приватні, так і державні компанії, але більшість із них, думаю, будуть приватними. Ба більше, мені здається, що з великою долею ймовірності це будуть компанії, пов'язані з «облгазами» у минулому. Саме там сьогодні існують інфраструктурні можливості, які стосуються логістики і доставки палива від газосховищ чи магістральних газопроводів до конкретних домогосподарств. Також постачальники будуть вступати у контакт із людьми, тобто будуть вести діалог. Це центри обслуговування клієнтів, укладення договорів і тому подібні речі, які також мають забезпечити ці компанії.

Володимир Лановий:

Фактично, монополія залишається і «Нафтогаз» керує усіма іншими компаніями

Швидше за все, це будуть приватні компанії, які зможуть отримати ліцензію на таку роботу. Тоді вони матимуть змогу і право обслуговувати людей, які того забажають. Це посередницька функція і для того, щоб її виконувати, не обов'язково мати велику фірму. Тому думаю, що цим займуться невеликі регіональні установи.

Але головне у цьому питанні – це джерела газу, а не постачальники. Якщо кожна така компанія буде шукати новіші, дешевші і загалом кращі джерела постачання газу, то це призведе до здорової конкуренції між постачальниками. Тоді перемагатимуть ті, чий газ буде дешевший і вчасно поданий. Але наразі у нас такого немає, ми маємо одне джерело, це «Нафтогаз» і він скуповує паливо в усіх регіонах України. Тому, фактично, монополія залишається і «Нафтогаз» керує усіма іншими компаніями. Він головний постачальник, а всі інші фірми – це підрядники. Постачальники будуть займатись логістикою, оформленням, договорами тощо, а «Нафтогаз» встановлюватиме тарифи і рахуватиме гроші.

Олег Кузьмін:

Я думаю, що на такі ролі будуть себе пропонувати місцеві обласні організації, але «Нафтогаз» все одно залишиться. Саме він укладав усі міжнародні договори, в тому числі й зі Словаччиною. Тому дуже сумніваюсь, що він втратить свої повноваження з 1-го серпня. Просто обсяги газу, які закладені в договорах і які контролює «Нафтогаз», будуть розподілятися різними організаціями. Це можуть бути як приватні, так і державні установи.

Від чого будуть залежати і як коливатимуться тарифи?

Андрій Нікончук:

Ціна газу для населення буде залежати від того, якими фінансовими можливостями відносно максимального охоплення потенційних споживачів володіють ці постачальники. Тобто, на яку кількість людей компанія може закупити і провести цей газ. Також вплине і те, наскільки розвинена інфраструктура постачальників. Тут я говорю про організацію центрів обслуговування клієнтів, адже йдеться про комунікацію із дуже великою кількістю споживачів. Крім того, все також залежатиме від бажання постачальників і «Нафтогазу» зменшити ціни на газ.

Володимир Лановий:

Справа у тому, що у нас є національний Регулятор, який мав би контролювати динаміку цін і обмежувати нахабність постачальників. Тобто, він має захищати споживачів, як це є в усьому світі. Такі Регулятори не дають змогу погіршувати умови постачання газу, не встановлювати лічильники і таке інше. У нас все зовсім інакше, бо керують усім олігархи, вони працюють разом із іншими постачальниками і наша регулювальна комісія працює на користь постачальника, а не відстоює інтереси людей. Виходить, що вона виконує абсолютно протилежні функції до тих, які мала б виконувати. Нам треба переписати законодавство, де йдеться саме про цей орган, бо воно не відповідає ні європейським стандартам, ні законам США.

Олег Кузьмін:

Тариф – це політична річ. Тому мені здається, що все одно це буде вирішуватись на найвищому рівні. Ціни виходять із багатьох аспектів, у тому числі й із здатності населення оплатити ті чи інші послуги і з можливості надати фінансову підтримку найбіднішим верствам населення. Тому навряд чи ці зміни створять конкурентну ціну, у всякому разі, поки що. Ціна буде надалі контролюватись урядом, а умови нормальної конкуренції між різними постачальниками, можливо, з'являться пізніше.

Постачальник останньої надії – що це і для чого?

Андрій Нікончук:

Постачальник останньої надії – це не вихід чи «чарівна паличка» для споживача, а останній рубіж, після якого йде однозначне відключення від газопостачання

Цей пункт був прописаний для того, щоб споживач не залишився без життєво необхідного ресурсу. Іншими словами, щоб людина не замерзла взимку, якщо через якісь об'єктивні або суб'єктивні причини вона не уклала або розірвала договори зі звичайними ринковими постачальниками. Проте постачальник останньої надії – це не вихід чи «чарівна паличка» для споживача, а останній рубіж, після якого йде однозначне відключення від газопостачання. Тоді вже нікого не буде цікавити, чи є в людини гроші, чи їх немає, чи є якісь проблеми і так далі. ПОН – це такий собі умовний «джокер» або рубікон. Коли вже всі постачальники від вас відмовляться через борги чи ще щось, ви переходите до Нафтогазу, бо це державна компанія і на нього умовно «повісили» соціальну функцію, що є правильним рішенням. Але держава не дає змоги користуватись газом безоплатно. Тому ПОН – це гірші умови для споживача, але його ще лишають «у грі». Це ніби «жовта картка», після якої можна дограти матч до кінця, а можна отримати другу «жовту» і бути вилученим із поля.

Володимир Лановий:

Це щось абсолютно незрозуміле і надумане. Я б це назвав не «надією», а «безнадією» навіть. У результаті в людей просто не буде вибору: «або ви обираєте те, що ми вам пропонуємо, або ми самі визначимо вашого постачальника». Таке визначення взагалі не відповідає суті.

Я вважаю, що цю річ придумали, аби люди обов'язково купували газ. Він не може просто залишатись в трубі, він постійно рухається і його треба кудись дівати. Якщо ж людина захоче відмовитись від постачання газу, то держава сама призначить постачальника.

Як це позначиться на споживачах?

Андрій Нікончук:

Ідеологія ринку і впровадження усіх цих інструментів передбачає створення конкурентного середовища для постачальників, що повинно призвести до зниження вартості газу. Тобто, має бути конкуренція за якістю. Як це буде фактично – невідомо, але я дуже сподіваюсь, що це призведе до зниження ціни на газ для людей. Ці компанії повинні боротись між собою за рахунок покращення сервісу і низької ціни на паливо.

Також свій вплив будуть мати ринкові умови: за яку ціну постачальники будуть купувати цей газ, оскільки вони його не видобувають, а саме закуповують. Приклад ринку електроенергії нам демонструє, що до кінця цього року тарифи на світло впадуть і вже про 90 копійок чи 1,68 грн. мова йти не буде. Тому зростання цін на газ буде лише у випадку його подорожчання на світовому ринку. Іншими словами, ціна буде «плавати».

Володимир Лановий:

Якщо газ знову подорожчає, то це буде повним нахабством «Нафтогазу»

Газ, в принципі, не повинен зростати у ціні, якщо сам постачальник «Нафтогаз» не захоче змінити умови. Завжди саме від нього надходила ініціатива піднімати тарифи на газ і я сподіваюсь, що такого не буде.

До того ж, ми живемо в реальному світі, ми знаємо, що нафта впала у ціні, а з нею і газ як вторинний продукт. Тому, якщо газ знову подорожчає, то це буде повним нахабством «Нафтогазу».

Олег Кузьмін:

Я думаю, що поки нам не варто плекати великого оптимізму чи надії на зменшення тарифів на газ. Буде добре, якщо втримається та ціна, яка є сьогодні. А далі все буде по сезонах: влітку ціна буде нижчою, а взимку вона зростатиме. Все, як завжди, одним словом.

В цілому ситуація в країні зараз важка. Надходження грошей у бюджет, надання послуг, робочі місця – все це разом створює ситуацію, де особливо зменшувати ціну на газ ми не можемо. Інша справа, що треба контролювати, куди ті гроші йдуть, як їх використовують і чи сплачуються податки усіма організаціями і «Нафтогазом» зокрема. За деякими даними, ця компанія має величезні заборгованості перед державою. За цим треба стежити, але це вже інше питання. Але зменшувати ціну на газ у ситуації, яка сьогодні склалась, майже нереально. Тим більше, що так потужно втрутився ще й коронавірус.

Роман Гурський, ІА «Вголос».