Об'єднана єврейська община України різко засудила героїзацію і вшанування на різних рівнях осіб, які нібито брали участь в Голокості та етнічних чистках, спрямованих проти євреїв. Цього разу до списку таких людей увійшли такі відомі й непересічні українці, як Іван Липа, Юрій Липа і Андрій Мельник.

Варто зазначити, що це вже не перша подібна заява. Раніше Міністерство закордонних справ Ізраїлю розкритикувало вшанування ідеологів Українського національного руху, а полякам «поперек горла» стали Степан Бандера та Роман Шухевич.

Як нам ставитись до таких закидів і чи потрібно на них реагувати? Про це ІА «Вголос» запитав у експертів.

Юрій Сиротюк, директор Недержавного аналітичного центру Української студії стратегічних досліджень:

Є класичний принцип конфліктів історичної пам'яті. Наприклад, герой Франції Наполеон ніколи не буде героєм для німецької чи британської нації. Кожна країна має своїх героїв, які боролись за неї, за її суверенність та ідентичність. Це даність, що герої єврейської нації не є видатними діячами для українців, а наші постаті не є героями для поляків чи тих же євреїв.

Наші сусіди бачать слабкість нашої верхівки і розуміють, що Україна знекровлена війною з Росією. Тому вони намагаються завдавати нам удари в спину

Друга річ полягає в тому, що жодна поважна нація не дозволяє гнобити своїх мертвих і не бореться з мертвими інших народів. Якщо є змагання якихось етнічних чи політичних груп, то вони з'ясовують відносини між собою, а не «розкопують могили мертвих». Українці, як шляхетна нація, ніколи собі не дозволяють засуджувати будь-яких представників інших народів. На жаль, наші сусіди бачать слабкість нашої верхівки і розуміють, що Україна знекровлена війною з Росією. Тому вони намагаються завдавати нам удари в спину, у тому числі й в історичному плані. Єврейський народ, наприклад, не дозволяє нікому ставити під сумнів героїчність своїх історичних постатей.

Дивно, що частина єврейської громади поділяє думку російських політичних сил щодо українських героїв. Вони однаково ставляться до тих самих людей. Юрій Липа, наприклад, був геніальним вченим і єврейська громада мала б знати, що він не воював і не вчиняв жодних злочинів, він був мислителем. Але зараз ми маємо неприховану агресію до української історичної пам'яті. Мета цієї агресії – зробити з українців націю, яка не пам'ятає свого коріння. Ми би дуже хотіли, щоб єврейська община більше звертала уваги на грабунок України деякими їхніми представниками, тобто олігархами. Грабувались банки, виводились капітали, але всі мовчать. Євреї відчули, що в Україні до влади прийшли люди, далекі від української національної ідентичності, тому пішли в таку атаку на нашу історію.

Зрозуміло, що Залізняк ніколи не буде героєм російської, єврейської чи польської нації, але він назавжди залишиться в українському героїчному епосі. Доки житиме хоч один українець, його не забудуть. Тому тут треба «дати по руках» тим, хто так безсоромно намагається підірвати нашу історичну правду. Всі люди, яких ми вшановуємо, скрупульозно вивчались нашими інституціями: Академією наук, Інститутом національної пам'яті та іншими. Ніхто із них ніколи не звинувачувався у жодних «-ізмах» (антисемітизмі, расизмі і тому подібне). Якщо ми пропустимо цей брутальний наступ, то завтра ми отримаємо удар по Лесі Українці, Тарасу Шевченку та Івану Франку.

Богдан Червак, голова ОУН:

По-перше, немає історичних підстав звинувачувати Юрія Липу та інших українців, про яких йдеться у подібних заявах, у тих злочинах, які зазначено. Навпаки, Юрій Липа, Іван Липа і голова ОУН полковник Андрій Мельник зробили неоціненний вклад у здобуття Україною незалежності. Мельник очолював ОУН, яка поклала за ідею незалежності України тисячі своїх життів. Зокрема Олег Ольжич, наприклад, був закатований німцями. Тобто звинувачувати їх у співпраці з німцями є нелогічно. Українських націоналістів катували у Бабиному яру та в Заксенхаузені. Тому такі звинувачення є аморальними і не є історичною правдою.

По-друге, Україна є незалежною державою і ми здобували цю незалежність для того, щоб бути господарями на своїй землі. У тому числі й у питаннях історичної пам'яті. Жодна інша країна не сміє вказувати нам, яких героїв треба шанувати, а яких ні. До речі, Україна такого не робить стосовно будь-якої країни, зокрема Польщі чи Ізраїлю, які час від часу «махають нам пальчиком» і лізуть у наші справи. Якщо ми не втручаємося у внутрішні справи інших країн, то і вони не повинні втручатись у внутрішні справи України.

По-третє, незалежно від того, які заяви будуть оприлюднюватися і які країни будуть мати до нас претензії, українці, які відновили свою державність у 1991-му році, будуть вшановувати героїв, які за цю незалежність віддавали життя. Нехай в цьому ніхто не сумнівається, бо це є наші герої і ми нікому не дозволимо паплюжити їхню пам'ять.

Ігор Кулик, Директор Галузевого державного архіву Українського інституту національної пам'яті:

Подібні заклики до нас лунають і з боку Польщі, і з боку Росії. Їм усім не подобаються деякі наші історичні особистості. Я вважаю неприйнятним, коли чужа держава намагається нав'язати своїх героїв чи політику іншій незалежній країні. Це приниження, бо кожна країна має право на своїх героїв і це її внутрішня позиція, втручатись у які, як мінімум, неетично.

Я думаю, що реакція України має містити в собі меседж про неприйнятність втручання у наші внутрішні справи. Те, якою буде реакція, буде визначати, наскільки активна наша влада. На якому рівні прозвучала ця заява, на такому ж рівні повинна бути відповідь нашої влади.

Олександр Антонюк, політтехнолог:

Мета цих заяв полягає у тому, що дуже багато представників іноземних країн введені в оману щодо трактування тих чи інших історичних подій. Хоча я не виключаю, що серед них є адепти радянського трактування історії. Зрозуміло, що коли хтось іншій нації нав'язує героїв, до яких не має відношення, це створює певний конфлікт. На моє переконання, у нас є проблема в тому, що багато різних політичних сил в Україні схильні розхитувати нашу єдність у плані нашої історії.

Звісно, що діяти нам треба із холодним розумом і мінімальними емоціями. Я розумію, що саме на ці емоції та конфлікт (публічні обурення, акції протесту) розраховують ті, хто закладає ці тези. Нам потрібно на офіційному рівні заявити, що вшанування наших героїв, як і трактування нашого історичного минулого, є суверенним правом нашої країни. Ми шануємо і поважаємо будь-яку позицію, але зберігаємо право за своїми громадянами вшановувати тих героїв, яких вважаємо за потрібне. Також треба попросити на майбутнє утриматись від трактування нашої історії, адже жодна нація не є чистою перед іншими державами.

Якби ми зараз говорили про представників єврейського народу у владі СРСР, то питання стояло б по-іншому. Не забуваймо, хто такий Берія і які він робив спецоперації. Ми теж можемо трактувати, що до геноциду цілих народів причетні представники єврейської общини. Це непотрібно робити.

Тобто, оцінка має бути сухою. Ми повинні на офіційному рівні пояснити, що це наша історія, тому ми вшановуємо згідно своєї ментальності та трактувань тих чи інших історичних подій. Кожна держава має право на своє самовизначення і героїв це стосується теж.

Олег Баган, керівник Науково-ідеологічного центру ім. Д.Донцова:

Це вже не перша заява Об'єднаної єврейської общини України на цю тему і вона знову перейнята деякою нелогічністю, сумбурністю, парадоксальністю. По-перше, чому тільки зараз єврейська община схвилювалася, адже в Україні і названих нею осіб, і подібних до них широко вшановують вже тридцять років і дотепер ми чомусь не чули ніяких гострих заяв з її боку?

По-друге, чомусь вибрано таких осіб з українського умовного патріотичного «пантеону» – Іван та Юрій Липи, Андрій Мельник, – які явно не брали участі в жодних антиєврейських діях, не відомо про їхні якісь антисемітські агресивні заяви чи твори. До слова, щойно вийшла друком солідна книга канадського, явно проєврейського, дослідника Мирослава Шкандрія «Євреї в українській літературі», то в ній немає ніякого аналізу творів І. та Ю. Лип, які були літераторами, немає жодного випаду проти них. Це каже про те, що матеріали для звинувачень проти українців готує для Об'єднаної єврейської общини хтось явно некомпетентний, людина, цілком дезорієнтована в українській культурі й історії.

По-третє, ми поки що не чули, за якими принципами і критеріями євреї збираються вирізняти «запеклих антисемітів» в українській культурі й історії. Адже відомо, що дуже багато звинувачень проти українців (надзвичайно різних і надзвичайно нерозбірливих) висувалися в радянський період і майже всі вони виявилися фальшивими й абсурдними, бо радянські системи правосуддя і пропаганди були дуже брутальними і дуже брехливими. Велика кількість цих совєтських міфів перекочувала до нинішнього єврейського середовища в Україні, бо воно в більшості залишається російським за ментальністю і стереотипами. І теперішня заява це підтверджує. Тож проблема полягає не в українцях, а в євреях, які чомусь не хочуть виходити з дикунських, печерних пропагандистських стереотипів совєтчини. Нагадаю, що недавно був розвінчаний політичний звинувачувальний міф проти Івана Дем'янюка, папери проти нього, як виявилося, сфабрикувало російське КГБ. А що тут говорити про А. Мельника чи І.Липу?!

Ми бачимо одну за другою безглузді заяви, позбавлені історичного ґрунту, правди, фактів, які лише компрометують євреїв в очах українців

Усе це вельми дивує, бо в Україні насправді є кілька дуже чесних і дуже компетентних єврейських науковців і культурників (Йосиф Зісельс, Віталій Портніков, Віталій Нахманович, Леонід Фінберг та ін. ), але вони чомусь не виступають експертами в таких делікатних темах, як звинувачення в антисемітизмі. Чому? Це наше запитання до Об'єднаної єврейської общини. Натомість ми бачимо одну за другою безглузді заяви, позбавлені історичного ґрунту, правди, фактів, які лише компрометують євреїв в очах українців.

Наступний аспект: чому так активізувалася єврейська община? Гадаю, вона активізувалася тому, що до влади прийшов Володимир Зеленський, а він відкрито декларує себе євреєм і цю нагоду прагнуть використати, очевидно, недобрі люди, аби загострити українсько-єврейські стосунки, які якраз в останні десятиріччя стали вельми сприятливими і коректними. Тут включилося давнє правило євреїв, які діють в чужих країнах: постійно звинувачувати неєвреїв в якихось вигаданих антиєврейських діях, аби мати з цього певний політичний зиск. Така політика завжди приносила євреям великі дивіденди. Ця політика після 1945 р. отримала всесвітні впливи і потужності. Лише погляньмо, наприклад, на майже всі світові кінофестивалі: там постійно перемагають фільми, в яких суворо засуджується антисемітизм і виявляються різноманітні його причини і форми, деколи вельми надумані і перебільшені. У такий спосіб світові нав'язується думка, що всі винні перед євреями і мають сидіти тихо. Ось і в Україні Шевченківську премію щойно отримала авторка, яка відверто і віддавна «виїжджає» на темі антисемітизму. Все «нормально» в цій країні, значить, за логікою євреїв.

Окремо вартує сказати за дивізійника Михайла Мулика. По-перше, дивізію СС «Галичина» не задіювали, наскільки відомо з історичних документів, у антисемітських погромах. Але це було формування, відкрито зроблене профашистськими політиками (Д.Паліїв і люди з Фронту національної єдности). Про все це в Україні багато написано, але останньої крапки не поставлено. Певна частина громадськості й окремі політики, аби здобути собі імідж «радикальних патріотів», спеціально експлуатують цю тему дивізії «Галичина». І цим вони наче й дають підстави звинувачувати єврейським організаціям: адже, якщо створені відкрито нацистами, то, значить, і робили щось для нацистів (логіка залізна!). Тому ця тема – ще на багато років. Офіційної позиції української влади щодо дивізії СС «Галичина» ніби й немає…

У всій цій справі прикро те, що в інформаційний простір вкидаються відверто провокаційні теми. Це наелектризовує суспільство, дезорієнтує його (адже більшість масових людей нічого грунтовного не читають, орієнтуються тільки за медійними повідомленнями!). А це, очевидно, зашкодить українсько-єврейським стосункам.

Роман Гурський, ІА «Вголос»