Нещодавно Верховна Рада знову внесла зміни до закону про відповідальність за приховування статків у електронних деклараціях. Раніше законопроєкт №4434, який розробив Офіс Президента, передбачав кримінальну відповідальність за приховування статків від 4 млн. гривень, але депутати вирішили, що цього мало і збільшили «запас».
Так, народні обранці проголосували за компромісний законопроєкт №4460-д. Згідно з документом, умисне внесення суб'єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації на суму від 500 до 4000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (до 9 мільйонів гривень сьогодні) карається штрафом від 2,5 до 3 тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 42,5 до 51 тисячі гривень або громадськими роботами на термін від 150 до 240 годин, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років. Так само карається і умисне неподання декларації взагалі.
Якщо ж сума, яку чиновник «забув» вказати у декларації, перевищує 9 млн. грн., штраф буде солідніший – аж від 3 до 5 тисяч неоподаткованих мінімумів (від 51 до 85 тисяч гривень) або громадські роботи на строк від 150 до 240 годин, або обмеженням волі на строк до 2 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років.
Такі «компроміси» стали активно обговорюватись у ЗМІ та соцмережах. Хтось у цьому бачить «амністію» для корупціонерів, інші кажуть, що це допоможе припинити свавілля антикорупційних органів, а треті переконані, що президент України Зеленський взагалі нічого тут не вирішує і це лише «угоди» чиновників з олігархами, від яких постраждає народ. Поки законопроєкт перебуває на розгляді Офісі Президента і той все ще може ветувати його, але…
То як трактувати такі зміни, внесені до законопроєкту, і як поведеться Володимир Зеленський? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли експерти.
Степан Гавриш, професор права:
Цим законом оголошується амністія вчорашнім корупціонерам
Тут треба вказати, що головний аспект у ситуації, що склалась, полягає в іншому. Поза системою державного правління і прийняттям рішень політичною владою, яка має певну довіру з боку виборців, Конституційний суд просто зруйнував антикорупційну інфраструктуру. Він вибив «камінь», який стояв на «куті цієї будівлі» і вона просто впала.
Другий аспект полягає у тому, що пошуки компромісів затяглися і це свідчить про те, що Зеленський і його команда намагаються підписати консенсус із політичною бюрократією, яка виявилась сильнішою, ніж сам президент. Вона живе саме за рахунок корупційних надходжень і «премій» з боку суспільства. До речі, оці «чорні» податки вперше в історії України перемогли ключового лідера. Якщо Порошенко і Янукович підписували такі консенсуси з олігархами і очолювали їх, то Володимир Зеленський підписав договір із політичною та чиновницькою бюрократією. Тут головне, що представниками цієї бюрократії виступили доволі впливові суди – Окружний та Конституційний. Президент не зміг знайти відповідь і вирішив у пошуках цього компромісу просто зберегти стабільність своєму оточенню, оскільки саме воно було генератором таких ідей.
По-третє, вся ця ситуація затягується. Так само було і з Мінськими домовленостями, із іншими тонкими темами, які потребують обговорень. Мені здається, що це теж один зі способів показати, що президент шукає максимально демократичну, правову і прозору систему захисту проти корупціонерів. В реальності все відбувається навпаки: новий закон про декларування доходів фізичних осіб не тільки не передбачає відповідальності за ці злочини, а й створює умови, за яких люди, які будуть підозрюватись в отриманні незаконних доходів, не будуть їх декларувати і будуть знаходити способи, як викрутитись. Ця маніпулятивна система, яка зараз доволі сильно інтегрована в політичну і законодавчу системи України, призводить до кризи нового типу, яка формує Україну як державу, що не здатна приймати самостійних рішень. З 2014-го року Україна отримала багато мільярдів доларів у вигляді кредитів та допомоги від ЄС, Америки, Канади, Японії тощо. Тому зрозуміло, що тепер частина прийняття суверенних рішень України була передана нашим кредиторам.
А щодо рішень Володимира Зеленського, то тут треба починати із того, що він не є самостійним гравцем. Його «гру» веде його оточення і сам президент не має власної позиції. Судячи з того, що він жодного разу ясно і зрозуміло не коментував цю ситуацію, ми розуміємо, що його позицію з часом висловить його оточення, у якому є лобісти тих людей, які бояться нести відповідальність за корупцію. Цим законом оголошується амністія вчорашнім корупціонерам. І я маю на увазі не лише тих, кого притягнули до відповідальності, а й тих, чиї справи вже були передані до суду. Це дуже сильний удар по очікуваннях Заходу щодо протидії корупції в Україні.
Євген Захаров, правозахисник:
Я хочу сказати, що зараз усі цькують Конституційний суд і його, безумовно, є за що цькувати. Проте кримінальна відповідальність за недостовірні декларації практикується лише у трьох країнах світу: Грузія, Угорщина і Польща. Тобто, в старих демократіях такого просто немає. Всюди існує адміністративне покарання, а не кримінальне переслідування.
Дивлячись на практику, я звернув увагу на те, хто ж був засуджений за цією статтею. Виявилось, що там, так би мовити, лише «маленькі» українці. Якийсь електрик, депутат сільради, суддя у відставці і колишній міліціонер далеко не найвищого рангу. Тобто, по-перше, ця стаття, фактично, і не працювала, а по-друге – її наявність у кримінальному кодексі є дуже сумнівною.
Крім того, я одного разу сам заповнював електронну декларацію і я був дуже здивований, наскільки погано там все прописано. Там кожний пункт і статтю можна трактувати по-різному. Окрім самого закону нам дали ще й купу роз'яснень, як вчиняти. Коли я був у комісії, яка розглядала документи кандидатів на посаду голови Нацполіції, я побачив, що буквально у кожного кандидата були помилки в декларації. Тому говорити про недостовірність тут складно. Як довести, що людина дійсно приховала щось, а не просто помилилась? Тому я вважаю, що такі порушення мають бути не в кримінальній, а в адміністративній площині. Проте наша реальність така, що суспільство вимагає покарань за корупцію і приховування доходів. Тому я думаю, що Володимир Зеленський підпише цей закон.
Сергій Войченко, адвокат:
Якщо Зеленський заветує цей закон, то у таборі прислужників міжнародних фінансових аферистів знову почнуться «істерики» типу «все пропало, не дадуть чергового кредиту»
Як мінімум, наш президент не мав би «танцювати під дудку» міжнародних фінансових аферистів і показати, що Україна є незалежною та самостійною державою, яка в змозі сама приймати рішення, а не піддаватись впливу ззовні.
А що стосується самого закону, то особисто я взагалі негативно сприймаю відповідальність за декларування, бо знаю, як ця стаття використовується на практиці. На практиці її використовують правоохоронці, яким не вистачає інтелекту, аби притягнути до відповідальності чиновника за його правопорушення. Тобто, вони просто приходять і працюють за зразком «У тебе щось є? Тепер доведи, що це все законно», а не з'ясовують і доводять які порушення ним допущені на тій чи іншій посаді. Це абсолютно популістична стаття, яка більше використовувалась Національним антикорупційним бюро як один із способів впливу на українських чиновників, а ми всі чудово розуміємо, у чиїх інтересах працює НАБУ, САП, Вищий антикорупційний суд і хто зацікавлений у їхньому створенні та існуванні. Це точно не український народ, який витрачає на це щороку понад 4 мільярди гривень, і вже ця сума сягнула 12 млрд гривень.
Сам по собі закон прописаний дуже цікаво, бо там зазначається «умисне невнесення» в декларацію відомостей. Тут буде дуже цікаво подивитись, як піде судова практика, бо на моє переконання, буде дуже складно довести умисл, тобто що особа умисно не вказала доходів у декларації. Людина може сказати, що вона не пам'ятає, не знає, забула, внесла, але не все і так далі. Це означатиме, що не було умислу приховувати майно від декларування. Саме це може стати однією із перешкод, які заважатимуть притягнути чиновника до відповідальності.
В цілому, збільшення цієї суми, за яку штрафують, – це позитив. Справа у тому, що Вищий антикорупційний суд, НАБУ і САП намагалися на таких дрібних справах робити собі показники. Мовляв, от, у нас стільки справ, стільки затримали корупціонерів і тому подібні речі. При цьому ніхто не вникає, що це виключно дріб'язкові справи, які навіть не варті уваги.
Президент свою позицію вже окреслив і натякнув, що підпише цей закон. Ветувати Володимир Зеленський точно не буде, максимум – це у подальшому пропонувати вносити певні зміни. Так буде навіть не тому, що він згідний чи ні, а тому, що якщо він заветує цей закон, то у таборі прислужників міжнародних фінансових аферистів знову почнуться «істерики» типу «все пропало, не дадуть чергового кредиту».
Оксана Куманська-Нор, юрист:
На мою думку, у будь-якому випадку ми зобов'язані виконувати міжнародні зобов'язання у сфері запобігання корупції. Україна повинна втілювати Євроатлантичний рух, курс на який було взято і зміцнювати авторитет України на міжнародній арені. Тому кожен законодавчий акт повинен проходити оцінку саме крізь призму цих міжнародних зобов'язань, оскільки дороги назад у нас немає і ми маємо рухатись лише вперед.
Однозначно, що Україна повинна мати свій чіткий механізм конституційного запобігання корупції. Так, НАЗК має працювати по-іншому і стати повністю незалежним органом, тому особисто я не розглядаю цей закон як вирішальне рішення у діях України в напрямку утвердження антикорупційної політики. Зовсім ні. Це лише одна із деталей цілого механізму, тому я б підходила до цієї проблеми комплексно. Не лише санкції та кримінальна відповідальність за неправильно заповнені декларації повинні перемогти корупцію в Україні. У нас має покращитись ефективність самого органу, який викриває і розслідує корупцію. Нам треба перемогти кризу в усій антикорупційній політиці.
