Події у Білорусі розгортаються все стрімкіше. Протягом кожного дня до нас надходять різного роду новини, з яких ми дізнаємось як не про чергове побиття демонстрантів, то про ще одне «Уходи!» на адресу Олександра Лукашенка від своїх громадян.
Але нещодавно і Росія стала «ньюзмейкером». У мережу виклали відео, на якому було зафіксовано військову техніку. У районі білоруського міста Орша колона бронетранспортерів рухалася з боку російського кордону в напрямку Мінська. Ці кадри відразу підхопили ЗМІ, а суспільство розділилось у своїх думках. Так, одні вважають, що це «бацька» попросив Путіна ввести свої війська, а інші стверджують, що це білоруські БТРи, які просто дислокувались біля кордону. Крім того, якщо Росія «поглине» Білорусь, то наш кордон із агресором збільшиться на майже 1000 кілометрів, що аж ніяк не тішить.
Хай там як, але вміння Москви «рятувати братній народ», коли у нього революція, ми вже добре знаємо. Саме за таким сценарієм був анексований Крим і розпочалась війна на сході України. Тому такі «маневри» можуть бути лише першими «тривожними дзвіночками» як для білорусів, так і для українців.
То чи введе Путін регулярні війська РФ в Білорусь, якими можуть бути наслідки таких дій і як слід поводитись Україні у такій ситуації? Про це журналісту ІА «Вголос» розповіли ексзаступник голови СБУ Віктор Ягун, міжнародний експерт Микола Капітоненко та контррозвідник і військовий експерт Олександр Скипальський.
Чи введе Путін російські війська в Білорусь і за яких обставин це може трапитись?
Віктор Ягун:
Згідно з домовленостями, які підписали Білорусь та РФ, Росія має право вводити свої війська на територію іншої країни лише у випадку зовнішньої загрози. Внутрішні проблеми і навіть заворушення не можуть бути причиною введення військ. Це Росія дуже добре розуміє. При всьому її бажанні чи небажанні (бо я думаю, що Москва хоче замінити Лукашенка на когось більш піддатливого, а зараз він не вигідний нікому) Кремль залишається на такій собі «розтяжці». Якщо буде доведена безпосередня участь російських військових чи навіть силовиків у вирішенні внутрішніх проблем Білорусі, це обов'язково посилить санкційний тиск на РФ. Незважаючи на риторику Москви, яка стверджує, що їм від санкцій тільки краще, Росія кожного місяця намагається придумати спосіб, як цих санкцій уникнути. Тому я вважаю, що вони на таке не підуть.
Введення військ може відбутись лише у трьох випадках. Перший із них – якщо Путіну відверто «знесе дах», але я в таке не дуже вірю. Другий варіант – це казус беллі, тобто провокація. Вони можуть перекинути бойовиків із Донбасу, які мають українські паспорти, на територію Білорусі біля нашого кордону. Наприклад, підкинути кілька трупів з українськими документами і заявити, що розвідувально-диверсійна група навіть не української армії, а того ж «Правого сектору», намагається прорватись через кордон. Третій варіант, який Росія найімовірніше буде втілювати, це тиск на Лукашенка і перехоплення ініціативи у контролі ситуації. Тобто, Москва зараз буде намагатись переконати Олександра Лукашенка піти з посади. Можливо, йому запропонують якусь посаду або, як казав сам президент Білорусі, він піде після референдуму і ще одних виборів. Але при цьому Росії необхідно сформувати умовну опозицію під національними прапорами з риторикою про «мир-дружбу-жуйку» із «братньою» Росією. От саме цей третій варіант наразі є найбільш імовірним і прийнятним для Москви, тому вона над ним так активно працює.
Проблема Росії також у тому, що вона завжди щиро переконана, що всі революції (від Арабської Весни до Революції Гідності) були інспірованими зовні. Насправді ж ніхто нічого штучно не «підігріває» і народ може діяти такими методами. Тому я не виключаю, що при всьому бажанні Кремля нічого може і не вийти.
Микола Капітоненко:
Я думаю, що Путін не введе свої війська в Білорусь, оскільки таке рішення не принесе йому нічого, крім проблем. А ще ступінь контролю Росії над тим, що відбувається в Білорусі незалежно від долі Лукашенка, є достатньо високим. Тому Москва не має підстав вдаватися до силових і непопулярних методів.
Те, що мало ефект і було корисним для Кремля в Криму 2014-го, не буде таким у випадку з Білоруссю. Зараз, наприклад, всі вже будуть розуміти, що це за «зелені чоловічки» і всі тепер перебільшуватимуть будь-які натяки чи інформацію про присутність або переміщення російських військ. Навіть розмови про російську армію чи силовиків вже будуть створювати зайві проблеми для Москви. Я не бачу, які завдання можна вирішити відкритим силовим способом. Тому я думаю, що такого не відбудеться.
Олександр Скіпальський:
Це буде непросте рішення для Росії. Якщо Москва піде на такий крок, то вона залишиться у повній ізоляції, що буде дуже невигідно для них. Єдина причина, чому Путін на таке може піти, – це амбіційна реалізація царської доктрини про відновлення Радянського Союзу. Тому на таку відкриту пряму агресію і захоплення чужої території Володимир Путін не ризикне піти. До того ж, я не думаю, що ці бронетранспортери були російськими. У статтях договору між Білоруссю і Росією немає нічого про колективну безпеку, якщо не існує зовнішньої загрози. Це Лукашенко кричить щось про НАТО, але РФ прекрасно розуміє, що і НАТО і Євросоюз не планували і не готували жодних вторгнень на територію Білорусі.
Тому Путін не може використати статті цього договору, аби ввести свої регулярні війська у сусідню державу. Якщо ж він це зробить через певні суб'єктивні фактори, то це викличе абсолютне невдоволення і я думаю, що тоді буде повна економічна блокада Росії, яка цього не витримає. Тому Кремль буде шукати більш м'які методи вирішення конфліктів.
Крім того, не можна відкидати варіант, що всі ці події в Білорусі ініційовані Росією, аби трішки збити пиху і гонор Олександра Лукашенка. РФ хоче, щоб він добровільно, поступово і своїми ж руками збільшував повноваження «рускава міра» у напрямку губернії Білорусь у складі Росії.
Як ці війська можуть себе проявити?
Віктор Ягун:
БІЛОРУСЬ МОЖЕ СТАТИ ТИМ «ЦВЯХОМ», ЯКИЙ НАРЕШТІ ЗАГУБИТЬ «ІМПЕРІЮ» РОСІЇ
Білоруси – це дуже своєрідний народ і він відрізняється не лише від росіян, а й від українців. Вони дуже спокійні, тихі й намагаються все вирішувати у максимально мирний спосіб. Я не знаю, звідки це пішло, але у них така ментальність. Проте, анекдоти про білоруських партизанів насправді не є жартами. Тобто, білоруси мовчать і не переходять до активних дій, поки їх не зачеплять. Така сама ситуація із їхніми силовиками. Поки що їх ніхто не чіпає і вони кажуть, мовляв «ми самі між собою розберемось, бо це наша територія і ми можемо тут робити, що собі хочемо». Тому я не виключаю, що за умови появи «чужаків» на території Білорусі, їхні силовики перейдуть на бік народу, який повстав. Іншими словами, якщо Росія відкрито перейде кордон і почне реалізовувати свої сценарії, то вона просто не «переварить» Білорусь. Це не Крим, не якийсь федеральний округ, а досить велика країна зі своїми традиціями. Думаю, Білорусь може стати тим «цвяхом», який нарешті загубить «імперію» Росії.
Олександр Скіпальський:
Я думаю, що ці війська самі не братимуть активної участі у розгонах протестувальників. Вони швидше будуть давати впевненість самому Олександру Лукашенку і тим садистам, які били людей. Вони просто лякатимуть білорусів своєю присутністю.
Якими будуть наслідки для Білорусі?
Віктор Ягун:
По-перше, Білорусь може частково втратити суверенітет на певний період часу. Але у кінці результат буде позитивний, оскільки нарешті білоруський народ зрозуміє, де ворог, де друг і на що їм варто орієнтуватись. Поки що вони намагаються максимально дистанціюватись від питань, хто ж насправді приносить Білорусі найбільшу шкоду, хто зазіхає на її незалежність і хто намагається їй допомогти. А такі потрясіння розставлять усе на свої місця і білоруси зрозуміють, що Москва була, є і буде для них ворогом.
Микола Капітоненко:
Тут важко сказати, оскільки у новітній історії Росії немає аналогій, коли б їхні війська відкрито вводились на територію сусідньої держави.
Як тільки російські війська будуть використані для підтримки якоїсь креатури на посаду президента, Росія буде лобіювати повну інтеграцію Білорусі в РФ за якомога коротший період часу. Тому вони не зможуть бути там довго. Але, знову ж таки, це фантастичні сценарії, які є надто ризикованими і дороговартісними.
Олександр Скіпальський:
Історично так склалось, що у Білорусів завжди у подібних ситуаціях виникає тяга до партизанської війни. Тому, якщо російські війська все ж увійдуть до Білорусі, то мені здається, що на них чекає дуже сильний опір.
Я думаю, що можна сміливо стверджувати, що Білорусь до серпня 2020-го і Білорусь після серпня 2020-го – це дві зовсім інші країни.
Чим така ситуація може обернутись для України?
Віктор Ягун:
Для України ситуація дуже ускладниться. Якщо таке відбудеться, то наш кордон із ворогом збільшиться майже до 1600 кілометрів. Тоді ми будемо вимушені посилювати охорону північних кордонів України, але це, у свою чергу, також призведе до посилення допомоги від наших партнерів із заходу. Тоді вони зрозуміють, що Україна залишається останнім «санітарним кордоном» між цивілізованим світом і агресором, як би неприємно це не звучало. Я думаю, що тоді допомога нам значно збільшиться і я не виключаю, що тоді може бути прийняте рішення про перспективу вступу України в НАТО.
Микола Капітоненко:
Я думаю, що головна загроза для України з боку Росії полягає не у військовому плані (не втому, що буде повномасштабна війна), адже якби росіяни хотіли, то вона була б вже давно. Такої війни зараз немає, бо для Росії ситуацію із Україною війна не розв'яже. Тому, оскільки такий сценарій є малоймовірним, а я так вважаю, то і малу роль відіграє конфігурація кордонів, розташування військ та інші подібні фактори.
Якщо через певні політичні події російські війська з'являться на наших північних кордонах, це суттєво не вплине на співвідношення сил і вразливість України перед військовими можливостями РФ. Тому принципово це для нас нічого не змінить. Для нас всі наслідки російських військ з Білоруссю залишаються в політичній та дипломатичній площинах.
Олександр Скипальський:
Ми будемо перебувати у ще більшому оточенні. Хоча я переконаний, що якби у нас була повномасштабна війна між Росією та Україною, то статус чи нейтралітет Білорусі РФ би не враховувала і ми б все одно мали загрозу з півночі через територію Білорусі. Тому нам нічого більше не залишається, окрім пам'ятати, що попереду нас чекає важка боротьба за Україну. Це буде у будь-якому випадку і не залежить від того, зайде Путін в Білорусь, чи ні. Нам треба готуватись до захисту і зміцнювати свою оборону.
Якими мають бути риторика, позиція і дії України у ситуації, яка склалась?
Віктор Ягун:
Україні необхідно займати чітку позицію і не «ховати голову в пісок». В принципі, наразі ми рухаємось у правильному напрямку, риторика посла є відповідною. Проте разом із тим, нам треба чітко сказати, що Лукашенко – це людина, яка зараз виконує обов'язки президента, що вибори були нелегітимними і ми підтримуємо вибір білоруського народу, яким би він не був. Якщо про це не заявити зараз, то у далекій перспективі ми можемо отримати величезні проблеми у випадку, якщо керівництво Білорусі зміниться і нові управлінці згадають Україні її невпевнену позицію. А я думаю, що це відбудеться протягом найближчих днів.
Микола Капітоненко:
НЕОБЕРЕЖНА ЧИ ЕМОЦІЙНА РИТОРИКА НА ДЕРЖАВНОМУ РІВНІ МОЖЕ НАМ НАШКОДИТИ, ЯКЩО ОЛЕКСАНДР ЛУКАШЕНКО ЗАЛИШИТЬСЯ ПРИ ВЛАДІ
Я вважаю, що нам не варто повчати Білорусь, що їм робити. Ми маємо обмежитись тим, що вже було сказано, що ми за вільне волевиявлення і поважаємо вибір білоруського народу. Можна не визнавати результати виборів, це теж нормальний крок з огляду на риторику Лукашенка у ситуації з «вагнерівцями» і того, що на цих виборах не було наших спостерігачів. Можна пропонувати свої послуги як посередника у ситуації, що виникла всередині Білорусі. Також можемо координувати дії із іншими міжнародними партнерами, в тому числі США і Канадою. Але при цьому нам не варто забувати, що ми не Євросоюз, не США і не Канада, у нас інший порядок денний і Білорусь тут грає зовсім іншу роль. У нас є мінський формат і позиція Лукашенка, яка багато у чому була більш сприятливою до України, ніж та, яку хотіли б бачити в Москві. У чомусь тактичні інтереси президента Білорусі збігались із українськими. Якщо є якісь домовленості щодо перемир'я, яке зараз триває у нас на сході, а наша стримана позиція щодо Білорусі може мати вагу, то я б теж це враховував. Необережна чи емоційна риторика на державному рівні може нам нашкодити, якщо Олександр Лукашенко залишиться при владі. А якщо він і не втримається, то ми не знаємо, який президент буде після нього і не виключено, що він буде більш проросійським.
Я не бачу для нас дивідендів. Ми можемо дуже швидко зробити Лукашенка ворогом і демонізувати його в офіційній риториці, але що ми з цього отримаємо? Тому я б займав більш обережну і стриману позицію, як деякі держави центральної та східної Європи. Тобто, це невизнання результатів виборів і засудження застосування сили, але не далі.
Олександр Скипальський:
Позиція нашої влади має бути консолідована із народом, це перш за все. По-друге, ми маємо засуджувати агресивні дії Олександра Лукашенка проти власного народу. До речі, саме це стало його більшою помилкою у ситуації, яка склалась: ця безкарність і вседозволеність, яку він мав протягом стількох років, затуманила йому голову, тому він перестав розуміти свій народ і почав вчиняти такі дії. Він вже ніколи не буде тим Лукашенком, яким був 26 років тому.
Якщо ж підсумувати, то нам потрібно постійно зміцнювати свої військово-політичні стосунки із НАТО і особливо із «трикутником» Україна – Польща – Литва.
Роман Гурський, ІА «Вголос'
