Нюанси дотримання вимог статті 36 Закону України «Про запобігання корупції» в частині передачі в управління акцій – у допомогу зацікавленим.

Стаття 36 Запобігання конфлікту інтересів у зв'язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав Закону України «Про запобігання корупції» (далі – Закон) розповсюджується на осіб, зазначених у пункті 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, яких надалі, для зручності, називатимемо Посадовими особами.

Вимоги зазначеної статті 36 та є доволі дискусійними, а Методичні рекомендації щодо передачі в управління підприємств та/або корпоративних прав з метою запобігання конфлікту інтересів, розроблені Національним агентством з питань запобігання корупції (НАЗК), не містять чітких відповідей на запитання зацікавлених Посадових осіб щодо правильності виконання та послідовності дій.

У статті 36 Закону визначено, що Посадові особи, зобов'язані протягом 30 днів після призначення (обрання) на посаду передати в управління іншій особі належні їм підприємства та корпоративні права у порядку, встановленому законом.

Передача Посадовими особами належних їм підприємств, які за способом утворення (заснування) та формування статутного капіталу є унітарними, здійснюється шляхом укладання договору управління майном з суб'єктом підприємницької діяльності.

Передача Посадовими особами належних їм корпоративних прав здійснюється в один з таких способів:

1) укладення договору управління майном із суб'єктом підприємницької діяльності (крім договору управління цінними паперами та іншими фінансовими інструментами);

2) укладення договору про управління цінними паперами, іншими фінансовими інструментами і грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери та інші фінансові інструменти, з торговцем цінними паперами, який має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління цінними паперами;

3) укладення договору про створення венчурного пайового інвестиційного фонду для управління переданими корпоративними правами з компанією з управління активами, яка має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на провадження діяльності з управління активами.

Передача корпоративних прав як оплата вартості цінних паперів венчурного пайового інвестиційного фонду здійснюється після реєстрації Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску цінних паперів такого інституту спільного інвестування.

Отже, стаття 36 Закону оперує поняттями:

корпоративні права;

підприємство;

цінні папери;

фінансові інструменти;

договір управління майном;

грошові кошти;

венчурний пайовий інвестиційний фонд.

Пропоную оглядово нагадати визначення та окреслити тлумачення цих понять:

1. Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами (ч. 1. ст. 167 Господарського кодексу України (ГКУ)).

2. Підприємство – самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами (ч. 1. ст. 62 Господарського кодексу України (ГКУ)).

3. Ці́нні папе́ри – документи, які засвідчують зобов'язальні відносини між особою, яка їх видала, та особою, яка є їхнім власником. Документ вважається цінним папером якщо відповідно до законодавства він може бути самостійним об'єктом прав. В Україні цінним папером вважається документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, що має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам. Поняття «цінні папери» є дуже широким і досить змістовно викладено у статті 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».

4. Фінансові інструменти – цінні папери; строкові контракти (ф'ючерси); відсоткові строкові контракти (форварди); строкові контракти на обмін (на певну дату у подальшому) у разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу або фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи[1]); опціони[2], що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

5. Договір управління майном – договір, за яким одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Договір управління майном є двостороннім (права та обов'язки виникають у двох сторін – установника управління та управителя), реальним (вважається укладеним з моменту передачі майна управителю), відплатним (управління майном здійснюється за винагороду) та каузальним (договір не матиме юридичної сили, якщо він не спрямований на досягнення визначеної мети, якою є добросовісне управління майном).

Цьому широкому поняттю присвячено Главу 70 Цивільного кодексу України (ЦКУ). При цьому варто зауважити, що відповідно до ст. 1030 Цивільного кодексу України (ЦКУ) предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно.

6. Грошові кошти – готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

7. Венчурний пайовий інвестиційний фонд – (англ. Venture – ризиковий; Venturefund – ризикований фонд) –недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює лише приватне (закрите) розміщення цінних паперів серед юридичних та фізичних осіб та інвестиції з високим ступенем ризику в очікуванні високого прибутку. Детальніше поняття розкрито у Законі України «Про інститути спільного інвестування».

Навіть за такого побіжного огляду очевидною є складність зазначеної теми. (Тому дивує сподівання Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) на користь їхніх Методичні рекомендації щодо передачі в управління підприємств та/або корпоративних прав з метою запобігання конфлікту інтересів для зацікавлених осіб).

А тепер від теорії до практики.

Типовою проблемою є передача в управління частки у господарському товаристві (товариство з обмеженою відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю) та акцій.

У цій статті обмежимось розглядом окремих аспектів передачі в управління акцій.

Акція – іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України (ЦКУ) та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств (ч. 1, ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Відповідно до частини п'ятої ст. 17 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» сума договору про управління цінними паперами з одним клієнтом – фізичною особою має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам.

Тобто: Посадова особа може передати в управління належні їй акції, якщо ціна договору становитиме мінімум 417,3 тисяч гривень (100*4173=417300, станом на 01.01.2019).

На меншу суму укладати договори з управління акціями Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» не дозволяє.

Водночас Закон України «Про запобігання корупції» вводить імперативну (обов'язкову, незмінну) норму передачі в управління цінних паперів (акцій) торговцям цінними паперами, який має ліцензію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

В свою чергу торговець цінними паперами може укласти договір про управління цінними паперами мінімум на 417,3 тисяч гривень.

Тобто: якщо ціна акцій менша за 417,3 тис. грн то передати їх в управління не можна. Отже, акції, вартість яких не перевищує 417,3 тис. грн, не підлягають передачі.

Тему не вичерпано. Готуються статті про особливості передачі в управління частки у господарському товаристві, передачі в управління унітарного підприємства та укладання договору про створення венчурного пайового інвестиційного фонду для управління переданими корпоративними.

Також наперед зазначу, що чинна стаття 36 Закону України «Про запобігання корупції» жодним чином не впливає на ситуацію і не сприяє врегулюванню потенційного чи реального конфлікту інтересів у зв'язку з наявністю в особи підприємств чи корпоративних прав, – і це тема окремої статті.


[1] Свопи – угоди між двома сторонами про проведення у майбутньому обміну базовими активами або платежами за цими активами відповідно до визначених в контракті умов. Основні види свопів — валютні, процентні, кредитні, фондові (індексні) і товарні свопи.

Свопи утворились на основі так званих паралельних, або компенсаційних, позик…

[2] Опціон, опціо́нний контра́кт (англ. option — «варіант, вибір») — похідний фінансовий інструмент, цінний папір, що є контрактом, покупець якого набуває право купити або продати актив за фіксованою ціною протягом певного терміну або відмовитись від угоди, а продавець опціону (емітент) має обов'язок виконання опціону на вимогу власника — продати або купити актив. Опціони дають їхнім власникам право (але на відміну від форвардних і ф'ючерсних контрактів не зобов'язують) купити або продати будь-які активи. Опціон дає право вибору (option) – це і дало назву цьому виду цінного паперу.