ХІХ століття це не просто незрозумілий нам час. Це час який живе в нас, хоча ми цього не помічаємо.
99% — слів, словникових зворотів, візуальних образів, якими ми сьогодні послуговуємось — були написані чи намальовані в ХІХ столітті.
Ми малюємо і уявляємо козаків саме у вигляді широких червоних шароварів, смушевих шапок, знову ж таки з червоним шликами, завжди на конях або біля коня, завжди в степу. І щоб так уявляти, потрібно було, щоб ці образи були кимось згенеровані і поширені. Це й було зроблено в ХІХ столітті. Чимало енергії до цього доклали польські художники.
Ця культурна особливість не є ексклюзивною характеристикою лише України.
ХІХ століття це ще час «апофігею» комунікативних форм. Газети і книги стають доступними для маси публіки.
Полякам, а не лише нащадкам шляхти втовкмачують в голову поняття про золотий вік Речі Посполитої і часів золотих вольностей.
Українцям, навіть тим хто волам хвости крутив, а не лише нащадкам козацько-старшинської аристократії повідомляють благу звістку про те що є Україна … її еталон – шаровари, степи, коні, шаблі … що там ще ? точно – калина, родина, тополі, вишневі садки … ну і куди ж без білих хаток під стріхою.
Кацапам в інструкції чітко зазначається, що всім рускім – треба милуватись бірьозками і навіть вичавлювати з себе сльозу, размишляя о родінє. Так само повідомляється що тисячолітній російський рейх існує неперервно тисячу років і починається в Києві – матєрі гарадофф рускіх – крапка. Так само російські письменник витворють мем про загадочную рускую душу … а художники – Васнєцов і кампанія – розтовкмачують своїми картинами як має виглядати справжня Росія — її минуле … і особливо як виглядають русскіє багатирі … ми ж всі пам'ятаємо цю картину ? А картину Васнэцова – «Альонушка» — квінесенція русской грусті … кому яке діло, що картина малювалась в Україні біля ставка в Охтирці і кому яке діло що половину картин на тему «рускій лєс», було написано якщо не під Бояркою, де було дохріна дач і художники полюбляли проводити там літо, то у волинських лісах чи слобожанських гаях.
Ми ж не переймаємось тим, або не знаємо про те, що всі солом'яні
брилі, жилаві чоловіки, засмаглі жінки, ну і воли, хатки – куди ж без
них, яких ми бачимо на картинах і любимо усім своїм «щирим» серцем … а
якщо не любимо, то це серце не щире і не українське ... все це меми
витворені модними на межі XVIІI і ХІХ століть – «запіскамі
путєшествєнніка», як західного так і російського.
Особливо полюбляли писати такі «запіскі» російські офіцери, яких відправляли на службу в Україну.
-«А мужікі, маменька – здєсь нє такіє как у нас» — стандартна фраза у тогочаснх листах молоденьких офіцерів матерям додому.
Ну і пішло поїхало.
Далі виходять друком десятки талановитих і не дуже — оповідей кацапів – на тему «как здєсь всьо удівітєльно у ніх» і що вони не впізнають Києва. Тобто мається на увазі що їх образ Києва, сформований текстами літописів, написаних владімірскімі і масковскімі монахами – не співпадає з тим що вони бачать.
Потім виходять друком десятки художніх альбомів – живопісная малоросія … і все — штапм готовий. І ось ти вже дивишся на себе чужими очима – очима «запісок путєшественніка».
А українці народ мстивий – в боргу не залишаються – саме тоді набирає форм мема — образ «брудних, ледачих і п'яних кацапів».
Але я відхилився від теми … вернусь в академічні рамки.
ХІХ століття – це час формування націоналістичного дискурсу в Європі.
До реєстру «нації» як поняття починають записувати всі верстви населення, а не лише членів аристократичної корпорації.
Польські шляхтичі нарешті відмовляються від середньовічної теорії про своє сарматське походження і визнають поляками – селян.
Російське дворянство, переминаючись на з ноги на ногу, теж щось бурмоче, що крєстьянє, тоже люді і що нехарашо вимінювати їх на собак.
А українці ?
В українців трохи не складалось з аристократією … вірніше не так –
українці відправили свою аристократію в орендне користування до
Петербурга і Кракова … і коли формувався національний дискурс –
аристократії не було вдома.
І через цей конфуз, вирішили не заморочуватись і постановили просто: українці це козаки (звичайно уявні) і селяни (теж в більшості уявні) … а хто не козаки і не селяни – ті не українці – крапка.
І всіх цих нових членів — нових націй, треба було чимось розважати … створювати образ єдності, без зауваг до соціального і матеріального статусу. Над чим і працювали, по факту художники і письменники ХІХ століття.
Чому Васнєцов намалював своїх богатирів саме у такому переважно татарському вбранні … чому польські, як до речі і українські художники зображували козаків саме такими – це знають лише самі художники.
Ні, вони звичайно консультувалися з істориками, копалися в старому мотлоху давніх панських садиб, роздивляючись поржавілі обладунки, шаблі і пістолі … робили замальовки витягнутих зі скринь — кунтушів, жупанів і шароварів … але звиняйте – це все одно, що відтворювати образ офісного планктону 1990-х років, розглядаючи пейджери або мобілки — Alcatel OT-302 чи Nokia 1011.
Повертаючись до козаків і художників.
Візуальні образи козаків, прошиті у нас в уяві стосуються козацтва
вже більше, другої половини XVІІІ століття. Всі ці баранячі шапки,
червоні шаровари і сині чоботи – це вже часи, коли воювали мало, а
пантувались багато.
Про це потрібно знати і пам'ятати … але це зовсім не заважає нами
милуватись полотнами художників ХІХ століття … це було їхнє бачення,
їхні естетичні уподобання, а їхні смаки не найгірші – ми приміром знали і
соцреалізм.
Отже сьогодні я розміщую полотна польських художників Людвіка Ґедлека (1847 – 1904) та Юліуша Коссака (1824 — 1899)
Людвік Ґедлек. Приступ
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. Козаки на відпочинку
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. Козаки при дорозі
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. Козацька застава
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. Козаки
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. Козацький патруль
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. На відпочинку
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. Козацькі розвідники
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. В степу широкому
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. В містечку
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. Відпочинок
_______________________________________________________________________________
Людвік Ґедлек. Розпитування дороги
_______________________________________________________________________________
Юліуш Коссак. Вірний товариш
_______________________________________________________________________________
Юліуш Коссак. Татарський танок
_______________________________________________________________________________
Юліуш Коссак. Зустріч Хмельницького і Тугай Бея
_______________________________________________________________________________
Юліуш Коссак. Жанрова сцена біля криниці. Акварель
_______________________________________________________________________________
Юліуш Коссак. Козак в стайні. Акварель
_______________________________________________________________________________
Юліуш Коссак. Козак з кіньми. Акварель
_______________________________________________________________________________
