Ria Colos: ІЛОВАЙСЬК vs. ILL OF WAYS

Після 24 серпня настає 29. Я б хотіла привітати шановну більшість із довгоочікуваним святом Хлєбонамазанья, але є речі, якими не жартують. В цей день – далеко від Батьківщини – мені всюди траплялися соняхи. Живі й радісні.

Наче усміхнені. Hеобпечені війною.

День Пам'яті. І початок роботи Парламента – аби нічого не забути з тих стадофігадцяти законопроектів, які вони напрінімалі. Конгресмени удачі не з того почали. Тре було легалізувати маріванну. Та траву! Тоді всі були б щасливі, все по приколу і оці майже 300 квартанців – шановані люди. А те, що наголосували не дивлячись – так то ж по обкурці! Нема базара, респект і уважуха! Вгашені прийшли на роботу й до ранку працювали! Королева в захваті! Дайте вже мандат колоні імені Добкіна! Обдовбезне виправдання для всього! Адже відмазка про клятих папірєдніків нетривала.

Коли закінчується коньяк, починається горе з розуму. Але сам розум не приходить. Дайош епоху unfuck the system! Проффесор тепер ввижається пристойною людиною з комплексним баченням конкретних процесів і чітким розумінням, що він хоче мати з гуся. Вмів чітко й аргументовано донести свою думку. Чітко й аргументовано – це не більше трьох зламаних ребер. Батя, как жізнь лєгітімная? Ніпавєріш, ізвіняться прішла!

І ти вибачай, дорогенький український політиКуме. Ти взяв на себе страшенний тягар. Не шкодуєш ні часу, ні сил, аби продемонструвати, наскільки Україна нікому не нада. Світ чекає, що буде далі. Ми нікому не будемо потрібні, як ми самі собі нафіг не наобиралися.

Новим обличчям треба дякую, дуже дякую. Це завдяки їм лохи швидко відчують себе презедентами. Використаними. Дехто вже тримінгує зелень на своїїх сторінках.

Нє, пацани, па-брацьки! Очєнь спасіба за врятовану самооцінку! Я вже розумію, що з мене був би непоганенький депутат. На цьому позитив всьо.

Справи робляться відверто ліві. Крихітка Цахес бігом апгрейдиться до Малютки. Скуратова. Так все нівичити може тільки людина, якій страшенно тиснуть незручні черевики на підборах. Дитино, не мордуйся, зніми лаптєбутени, або замов нормальне взуття, не каліч собі пальці, а країнї – майбутнє! Наш петрик узурпяточкин постійно тусується в Раді. Чого? Рахує депунят, бо не може заснути? Який жах, вже й баригу поміняли, а речовини так жорстко штирять...

Без речовин тут не обійшлося – таке враження, що всі, кого поховали на політичному цвинтарі... Збагнули, що кладовище було – домашніх тварин. І шлях назад відкрито. Вираз облич та рівень володіння мовою не лишає сумнівів: зомбоказипсис. Зомбаки показилися. Працювати тре швидко, бо постале з могили довго не жиє. До того ж рейтинговий портал в Україні зачиняється швидко. Жоден парфюм Limited IQ Edition не переб'є гнилісний сморід совкової кадаври. Вірньом всьо взад!

Згортання демократії – справа смердюча. Нас намагаються затягнути навіть не до агонії СРСР, яку зараз знову переживає Радіаційська Фонерація, а в ту залізну клітку, з якої вийдеш радше легким та вічним. Як Василь Стус – в цей день, 1985 року.

Багато взадохістів і народних обдовбанців вже не жили при совку або малими застали його передсмертні судоми. Панове креативщики! Маєте знати, що зняти вдалий сиквел і тим більше триквел дано не кожному. Ваше прізвище Кемерон? Нє? Ідіть гуляйте, Хосспадє! Ви не зможете увійти в матеріал – ані за гроші, ані під чимось. Не треба тягти Валодю Ілліча на кладовище домашніх тварин, аби потім відкопати. І Валодю Валодіча теж не треба. От Валодю Вольфіча можна. Хай Валодя Аліксанич ся подивить, шо таке екстреміст-кабаре від професійного юристового сина. Оце стиль! За нього теж по приколу голосували. На болоті то не вийшло – багатьом забракло почуття гумору. А ми нєє, ми падла абхахочємся! Все тицяли Пороху в очі «Шалену бджілку» — спочатку тицяли, потім жерли. Ну, тепер маємо шалений принтер у вовчиковому шапіто.

Ой вже ці Валоді! Я знаю, це уособленння злого індіянського духу Володіго! Я ж кажу – unfuck the system назад! Надюню-ягидко, а несіть-но, кицю, свій міньєтамьот! Пардон, це до чергової недотраханої руської дєвачкі Лізи. Шановні, це вже не та ситуація, щоб авторитаризм був довготривалий. А диктатуру ви взагалі намагаєтеся відкопати з кладовища страшних тварин, щоб мати весь букет – хорор, терор, Мордор. Це погана дорога. Oh no, this is the road to hell. (с)

Не треба прикриватися бажанням миру. Закінчити війну можна у різний спосіб. Для перемоги варіянтів вкрай мало. Вболотовстан має повернути наших військовополонених, інакше потрапить під санкції Міжнародного трибуналу з морського права й залишиться без портів – у двох російських сенсах слова. Я теж волію, аби наші хлопці повернулися додому ще вчора. Але не думаю, що вони поверталися б з легким серцем, дізнавшись, якою ціною далося їхнє звільнення. Та сторона вже трупною слиною захлинається: Криму – воду, Донбасу – особливий статус, бойовикам – амністію. Дітям – морожено, бабє – цвєти. І взагалі давайте грати в пріміряшки. Звичайно, на гроші. Інтерес же ми полюбе відіб'ємо.

Звичайно, жертва зꭈвалтування може забрати заяву з поліції. Але осадочєк залишиться.

Кіпрська модель, фінська модель – звучить... політкоректно. Я ся пробачаю, а чи є українська модель? Коли і Къирим бізім, і Донбас теж наш, і ми в ЄС і НАТО без усяких засРаш? Знов я щось не те плету. Це ж тре працювати, а не порішувати. Це тре землю гризти, а не жерти кислоту. Нас завжди навчали того, що поганий мир краще за хорошу війну. Так не буває. Поганий мир – то є гібридна війна. Це й військові сутички у звичному розумінні, і ганьба як засіб війни інформаційної. Нас у совку готували мати і ганьбу, і війну. Про Черчилля нам ніхто не розповідав. А про Бандеру та Шухевича й поготів!

Так що даруйте, гаспада з порнламента. Час міняти німецького композитора Одобрамса на литовського філософа Роздупляйтіса. Війна – не вино, її швидко не закінчиш. Єдине, що можна зробити нашвидкоруч, так це демонтувати всі демократичні й оборонні інститути і чекати на обіцяну єдінічку за роботу.

Чекав він недовго. Скоро він почув важкі кроки за спиною. Напівмертвий Путін поклав руку йому на плече та глухим голосом промовив: «Дорогой. С новым парламентским годом и с вашим северокорейским счастьем!»

То як? Будемо нишпорити індіянським спіральним кладовищем разом з тими, чиї матусі ще за совка вчасно не скористалися спіралями? Чи вже час вигрібати до живих, поки нас самих десь не прикопали?

Маю ще одне питання.

Я до передачки на нуль завжди докладаю листа.

Що мені тепер писати?

Я знайду слова, аби висловити свою вдячність та любов.

Але не можу брехати тим, хто захищає цей підтоптаний континент.

Почуваюся ніби та авдіївська жіночка, що прийшла до наших із плачем.

Не кидайте нас!

Може, написати за пірістать стрілять?

Так у хлопців тать і лять за п'ятсот метрів. Без оптики видко.

Місце таті, ляті, їхніх кураторів, ордлопартійців та ад... вокатів – у пеклі.

Труполченцям розповідали легенду, що вони вічно бухатимуть у Валхаллі за довгим столом.

А потрапили вони во влага... пад бєзимянную звізду, карочє.