«Я мав зустрітись з Гіркіним». Роман Реведжук про свою місію в 2014-му

• Романе, про тебе як про журналіста я особисто дізнався у 2014 році. Після публікацій і сюжетів ЗМІ про те, що ти їздив на Донбас, як журналіст 112 каналу. Багато людей в той час навпаки хотіло екстраполюватися від війни. Чому ти туди поїхав? Що тебе мотивувало?

Вже будучи в дорозі туди, я не знав від якого ЗМІ буду акредитований. Тому, що в той час я був журналістом однієї з київських газет, але хотів висвітлювати відеоновини. Написав листа на два телеканали: 112 і 1+1. З телеканалу 1+1 мені відповіли, що готові брати мої матеріали для сюжетів, а прямі ефіри практикувати не будуть. А 112 погодився на прямі включення. Я підписав з ними угоду і з оператором поїхав у Донецьк. Для мене було важливо отримати акредитацію від 112 каналу. На той час цей канал асоціювався з міністром внутрішніх справ і неформально він був його власником. І це також зіграло свою роль. Мотивацією стали події на Майдані, я практично звідти поїхав на схід. Під час революції я був не лише журналістом, а брав активну участь у подіях. Мене навіть побили за те, що я публічно сказав людям не кидати гроші у скриньки, бо зрозумів, що почався бізнес проєкт для певних маргінальних кіл. Казали, що нас спонсорують олігархи, от я був одним із тих спонсорів, адже повернувся з Європи і сам кидав у скриньки гроші. Насправді було багато людей, які приїжджали з дому зі своїми заощадженнями і кидали гроші в скриньки.

Були люди, які приїжджали на Майдан і привозили щось із собою, а були й такі, що забрали з Майдану і привозили додому. Це факт. А потім вони на місцях вступали в ряди місцевої самооборони і найголосніше кричали: «Слава Україні!». Також я затримував людей, які вивозили зброю з КМДА через це з 6 на 7 березня мене дуже сильно побили. Було порушено кримінальне провадження, СБУ встановила усіх фігурантів та кримінальне провадження «зависло» і до сьогодні немає ніякої реакції. Знаєш, я не люблю читати новини і ретранслювати те що є, хочу робити щось своє. Тому й поїхав на схід. Пам'ятаю, як на Майдан приїжджали люди з Донецька і говорили, що там не все так як тут передають у новинах. Я їхав у ДНР побачити на власні очі все, що там відбувається. Коли приїхав то мене на блокпосту відразу затримали. Збентежило те, що з української сторони не хотіли запускати, навіть більше того, нав'язували думку, що там вб'ють, розстріляють і тд. А я намагався пояснити, що якщо це має так статися то так і буде. Буду відвертим, я перед поїздкою подзвонив мамі і попрощався з нею. Я не казав куди їду, але попрощався. Проте я надіявся і молився Богу, бо хотів побачити зсередини цей процес. До речі, на першому посту в ДНР мене зняли з автобуса через франківську прописку.

• А ти не прогнозував, що таке може статися?

Прогнозував. Тому написав пост у Фейсбуці з контекстом «за мир в усьому світі». Потім написав це у особистий блог і люди з блокпосту одразу почали гуглити і знайшли та прочитали цей пост. Люди релігійні мене зрозуміють, чесно от щось вело, крім всього практичного була молитва і були мотиваційні наміри професійної діяльності. По-перше, я нічого законодавчого не порушував, по-друге, для мене були певні аргументи і психологічно я був готовий. На блокпосту мене тримали кілька годин, я тоді зрозумів, що там стояли звичайні жителі. Вони відразу передали, що зняли журналіста з франківською пропискою. І коли по мене приїхали з їхньої комендатури то було зрозуміло, що це вже професіонали – я бачив чіткі команди, постановку питання, голос, тембр. Двоє з них говорили, що вони бізнесмени родом з Тернополя, а говорять російською щоб не було мовного бар'єру. Я казав, ну так-так, я тоже иногда по руски говорю.

• І ти казав, що в це віриш?

А мені треба було казати, що я не вірю? Звісно, казав що вірю. Бо розумів, що вони хотіли мене розговорити. Два дядьки під 2 метри росту, посадили мене по середині в машину, сіли поруч, ще один на передньому сидінні з автоматом, водій в обмундируванні і везли в обласну адміністрацію в Донецьк. Там почалися допити, мене водили з одного кабінету в інший.

• Які питання тобі задавали?

Питали чому приїхав, яка ціль. Перевіряли чи я дійсно з 112 каналу – дзвонили туди по кілька разів.

• Якщо б ти був від «Громадського», то з тобою повелися б по-іншому?

Думаю, що так. Але я в певній мірі будучи там грав їм на руку. Я поїхав вкінці червня 2014 року, то був період другого своєрідного перемир'я. Тоді зрозумів, що маю психологічно працювати і бити на позицію, що я незалежний журналіст і мене не цікавить жодна сторона. Я працюю виключно в прямих ефірах, жодних записів та монтажу. Бо їх це дуже бентежило.

В перший вечір мене посадили перед групою людей. Тоді приїхав помічник Гіркіна і мені сказали, сісти з їхнім експертом і вийти у прямий ефір. І коли я зрозумів, що до мене не так агресивно ставляться, тоді почав свою наступальну дію, таке собі неформальне візуальне вербування. Мовляв, ви посуньтеся туди, там мені світить світло тощо.

• З ким було це інтерв'ю?

Такий собі експерт Дмитрій Гау. Він спочатку говорив, що є експертом, потім виявилося що це депутат їхньої самопроголошеної думи.

• Тебе кидали у підвал?

Кілька разів?

• Ти бачився з полоненими?

В мене була ситуація, коли повідомили про евакуацію людей з обласної адміністрації, тоді говорили що ніби її зараз з літаків мають бомбити. І от коли я вмикався у ефір до мене підійшли три мужики з питанням: «Ти кто?». А я до них українською кажу, що є журналістом 112 каналу. Тоді вони мене схопили і повели в приміщення Партії регіонів. Там була їхня комендатура, яку очолював чоловік з яким я познайомився на «Громадянській платформі Донбасу» за декілька днів до цього інциденту, це був такий собі Сергій Розумний. Мене охорона кинула у підвал і там я познайомився з журналістом, який сказав, що він з Чехії. Він дійсно був закордонний журналіст і говорив ламаною російською і намагався щось мені пояснити, але не зміг. У нього були вибиті зуби і дуже поганий стан. І тільки він намагався щось мені сказати, як люди в балаклавах його починали залякувати. Мене ж не били. Через хвилин 20 прийшов комендант, впізнав мене і каже: «Та ви что? Ето журналист. Он правду говорит». І мені віддали документи та вибачилися. На 5-й день мого перебування нас всіх зібрали в обласній адміністрації і сказали, що ми їдемо під донецький аеропорт у військову частину, де українські військові готові здаватися і переходити на сторону ДНР. І ми маємо це висвітлити. Я був шокований тією інформацією. Бо до того моменту я дійсно бачив пару військових в приміщенні служби безпеки, які виходили і казали, що не будуть іти на якусь сторону, але не будуть залишатися українськими військовими. Тоді я подумав, невже все дійсно так погано. І я запропонував поїхати до аеропорту зранку, а не вночі.  Я це сказав українською мовою. До мене підійшов Гюрза, помічник Пушиліна і сказав, щоб я зайвого не говорив. Ми таки поїхали під військову частину, нам не дали бронежилетів, і як виявилося згодом то була чергова провокація. Там не було матерів, а якісь жінки з обласної адміністрації роздавали нам чай. В певний момент пролунало кілька вистрілів у повітря з військової частини, в гучномовець українські військові сказали забиратися, бо стрілятимуть на ураження. Нас супроводжували джипи і з цих джипів ополченці зробили декілька пострілів які зрикошетило та пішло по автобусу. Я тоді почав кричати на водія, що він підставляє журналістів і треба їхати геть. Я там був єдиний український журналіст і ще мій оператор. Всі решту – російські, та один – з Німеччини.

• До росіян краще ставилися ніж до тебе?

Російські журналісти були свої там. До мене ставилися упереджено. Це логічно.

• Не пам'ятаєш, з яких вони телеканалів?

Були з Першого каналу. Там, в цьому автобусі загинув російський оператор, а потім в цьому звинуватили українського військового полковника. І коли я крикнув, щоб ми звідси забиралися, водій розвертає автобус і їде від військової частини польовою дорогою. Через 500 метрів ми зупинилися і чекали журналістів з НТВ. Ми простояли там хвилин 5. В той час в небо випустили ракету і коли вона засвітилася, я бачив на пагорбі гради, які були направлені на донецький аеропорт, де якраз в той час стояли кіборги. Якщо пам'ятаєш хронологію, то потім були обстріли аеропорту, тоді й загинув один з київських кіборгів Євген Яцина. Далі почалася автоматна черга і ми почали бігти автобус. Оператор з Першого каналу  на прізвище Клян, який загинув, заходив переді мною і крикнув: «Попало». Я був позаду нього. По факту куля мала мене прошити, але цього не сталося. Він почав триматися то за серце… Ми забігли в автобус, я ліг на підлогу, а на передньому кріслі автобуса сиділа і сміялася. Вона не ховалася. Ось що цікаво. Ось про що ніхто не хотів говорити.

• Чому? В неї був якийсь істеричний стан?

Я думаю, що вона була психічно хвора. Цих жінок брали виключно для психологічної давки на військових. Далі по автобусу пішов перехресний вогонь, я лежав на підлозі.

• А інші журналісти?

Ховалися. Усі лягли на підлогу, вікна в автобусі повилітали. Це стріляли диверсійні групи ДНРівські.

• Вони між собою воювали?

Ні. Це була спланована операція для того, щоб запустити інформаційну свічку, мовляв українські військові вбивають журналістів та матерів. Пізніше  мені стало відомо, що цей оператор не був поранений. В автобусі не було ні одної краплі крові.

• Це була інсинуація?

Повністю. Коли ми вивели його з автобуса, то людина йшла своїми ногами. Я боявся щось сказати. Потім звинуватили полковника Маламена у вбивстві російського журналіста. Я тоді публічно звертався і в Генпрокуратуру, і в СБУ, хотів дати свідчення. Ніхто не реагував ні Луценко, ні Грицак.

• Скільки часу ти там перебував?

10 днів.

• Це було під контролем їхніх людей?

Це важко назвати контролем. Але коли на ступний день після приїду в тебе просять пароль від сторінки у Фейсбук і дати твій телефон, щоб стягнути інформацію. Вони казали, що ми тебе не контролюємо, але яка твоя місія? І ціль? Коля я вмикався на ефіри, то завжди спостерігав за собою одних і тих самих людей.

• Де ви жили в цей час?

Для мене канал орендував квартиру поруч з обласною адміністрацією. Ми приїхали десь третя година ночі і я сів у прес-центрі і так сидів до ранку. Не міг нічого говорити чи пояснити, що відбувається. Це був такий собі «відходняк» від того, що тебе там могли просто завалити. Зранку я взяв себе в руки. До мене підійшов чоловік з їхньої СБУ і сказав, що журналісти з каналу ИТАР-ТАСС хочуть взяти інтерв'ю.

• У Фейсбуці є багато відео з тобою де є вирізано з контексту частину твого синхрону каналу де ти говориш на російській мові, що цитую: «Тут не Україна, тут не Росія, тут щось окреме. Тут живе понад 90 різних національностей». Це було зроблено під тиском чи можливо ти пояснив, що мав на увазі?

З приводу 90% національностей це факт. По-перше професіонали зрозуміють, що інтерв'ю порізане. Російською мовою розмовляв, бо мене попросили. Ну і як ти думаєш, чи був це тиск, якщо стоїть людина, яка представилася працівником служби безпеки, поруч і ходять чоловіки з автоматами час від часу зупиняються і щось слухають. На твою думку, якби я сказав слова Слава Україні! Україна понад усе! Чи був би я національним героєм?

• Можливо був би.

Посмертно. Те, що я сказав, було вирізано з контексту. Акумулювали конкретне відео і намагаються з нього щось вирізати, висмикнути.

• Мені здалося, що ти був трошки збентежений. Коли журналістка тобі задала ці запитання і коли ти відповідаєш, то виглядаєш трошки переляканий.

Це інтерв'ю було наступного дня після обстрілу в автобусі. Я не міг думати про глобальне, бо я розумів, що зараз мені треба вижити, адже довкола мене та оператора акумульована увага. Для скептиків можу сказати одне, нехай вони їдуть туди і зберуть ту кількість інформації, яку я зібрав. І ми тоді сядемо та поговоримо. Я вважаю, що ця поїздка в цілому себе виправдала. Як мінімум для мене тоді почалися переконання і розуміння того, що відбувається.

• І на твою думку, що відбулося?

Це дуже довга історія. Багато років до того місцеве населення «шліфувалося» російською пропагандою. В цьому винна влада, яка була до 2014 року і не робила ніякої інформаційної політики. З одної сторони була пропаганда Росії, з іншої – просто бездіяльність. Як тільки хтось починав говорити, то це були люди, яких виключно трактували як нацистів. Я думаю, що це робилося свідомо певними політичним силами для того, щоб провокувати цей конфлікт. Воно усе накопичувалося, а потім людей зібрали і сказали: «Ось вам ковбаса по 2,20 грн., буде, якщо ви зараз повстанете. Люди сказали: „Так. Ми свій Майдан зробимо. Ми від'єднаємося і створимо свої республіки і нас Росія візьме до себе. Путін – герой“. Я думаю, що скептики ці фрази повирізають і будуть використовувати. Думаю, що колись напишу широко цю історію в деталях. Але не зараз. Якщо завершувати цю історію, то тільки розумна людина зрозуміє, що я там говорив. Журналіст з франківською пропискою будучи в окупованому Донецьку, де повне місто ФСБшників, навіть якщо би він сказав Слава Путіну, то розумна людина ніколи не зверне на це увагу. Інша історія того, що я передав кількість інформації і вона була використана не в користь української держави тодішнім головою СБУ Наливайченком, а в користь певних службістів, які собі поставили чергову зірочку на погони, а мене в результаті не внесли офіційно як свідка подій. Вже через кілька років, я давав свідчення по певних персонажах… У процесі виборчої кампанії, в якій я брав участь як кандидат, начальник слідчого управління просто не витримав, і коли побачив, що пишуть люди, які себе капеланами називали, зареєструвався у Фейсбуці коментар, що за моєю інформацією винесені вироки певним людям, які були причетні до керівництва ДНР. Є історія з Пушиліним, що я ніби з ним поспілкувався. Мені треба було. Я також тричі намагався зустрітися з Гіркіним.
Мене за це не люблять журналісти. Гонитва за сенсацією є у кожного журналіста, але сам факт зустрічі є для інших журналістів такою затравкою і заздрістю, що я, звичайний  хлопець це зробив. А вони нічого не зробили і давай хайпитись на чужій історії не розуміючи того, що вона мені на той час була ціною в життя.

Відеоверсія: https://versii.if.ua/videolist/ya-mav-zustritis-z-girkinim-roman-revedzhuk-pro-svoyu-misiyu-v-2014-mu/ 

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!