https://share.google/aimode/W9MFUmHWY0lZHZvBA

чи відповідає українська бусифікація Загальній декларації прав людини?

Так звана «бусифікація» — примусове силове затримання чоловіків на вулицях і доставлення їх до ТЦК та СП у цивільних чи спеціальних мікроавтобусах — прямо порушує Загальну декларацію прав людини та чинне законодавство України. [1, 2]

Офіційні українські інстанції, зокрема Уповноважений Верховної Ради з прав людини (Омбудсман) Дмитро Лубінець та Комітет ВРУ з питань нацбезпеки, неодноразово наголошували, що такі дії представників ТЦК є незаконними, системно порушують конституційні права громадян та дискредитують державу. [1, 2]

Які статті Загальної декларації прав людини порушує «бусифікація»?

Позиція офіційної влади України

  1. Омбудсман України: Дмитро Лубінець неодноразово заявляв, що випадки «бусифікації» набули системного характеру та є прямим порушенням Конституції України і міжнародних конвенцій. Офіс Омбудсмана регулярно ініціює службові та кримінальні перевірки щодо фактів перевищення повноважень військовими. [1, 2, 3]
  2. Верховна Рада України: Голова Комітету ВРУ з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Олександр Завітневич офіційно засудив практику примусового затримання громадян на вулицях, назвавши це прямим порушенням прав людини. У парламенті також реєструються законопроєкти (зокрема № 15303), що пропонують карати працівників ТЦК за насильницьку «бусифікацію» ув'язненням на строк до 7 років. [1, 2]

Законний алгоритм дій

Згідно з українським законодавством, право на обмеження свободи пересування або законне затримання під час воєнного стану має виключно Національна поліція за наявності чітких правових підстав (наприклад, перебування особи в офіційному розшуку за правопорушення). Співробітники ТЦК можуть лише виписувати повістки або перебувати в групах оповіщення разом із поліцейськими, але не застосовувати примус самостійно. [1, 2, 3]

https://share.google/aimode/W9MFUmHWY0lZHZvBA