Ми живемо в епоху прискореного розвитку технологій та науки. Під впливом нових знань і розробок відходять у минуле традиційні галузі. Безнадійно застарівають колись поширені підходи до організації виробництва. Світ змінюється. Є ті, хто йде в ногу з цими змінами. І не лише йде, а й намагається бути одним з лідерів змін. А є ті, які змін не хочуть і будь-що намагаються втримати старий уклад. А разом з ним тягнуть у відсталість всю державу. Ситуація в українській енергетиці – яскравий тому приклад.
Років 5 чи 10 тому на те, що у світі відбувається енергетична революція, мало хто зауважував. Тоді сонячні чи вітрові станції були чимось на зразок модних тенденцій. Більшість свято вірили у непорушність і незамінність традиційної енергетики. Вугілля, нафта, газ та атомна енергія були тими стовпами, на яких базувався ретроградний світогляд. А такі країни як Росія буквально молилися на те, щоб ера вуглеводнів тривала вічно. Проте немає нічого вічного під сонцем. І особливо в умовах динамічного 21 століття.
Світові інвестиції у відновлювані джерела енергії (ВДЕ) вдвічі перевищили фінансування викопного палива в 2016 році, а частка «зелених» технологій в світі зросла з 10,3% в 2015 році до 11,3% в 2016 році. В той же час кількість сонячних та вітроустановок встановили рекорд і склали 127 ГВт.
Провідні країни світу швидко нарощують свої потужності у галузі чистої енергетики. У багатьох країнах Європи частка ВДЕ у виробництві електроенергії сягнула 30 – 40%. У Великобританії цього літа були дні, коли альтернативні джерела енергії виробили більше 50% всього струму. А вугілля вперше з 1882 року не використовувалося для виробництва електроенергії. Але не лише провідні країни Заходу нарощують свої потужності у секторі відновлювальної енергетики. Роблять це і Китай, Індія, Пакистан, Бразилія, країни Латинської Америки та Африки. Є міста, які взяли на себе зобов'язання повністю відмовитися від викопного палива. А що ж Україна? А в Україні частка відновлювальної енергетики становить лише скромні 1 – 1,5%...
Здавалося б, українська влада мала б докласти максимум зусиль для розвитку відновлювальної енергетики. Не лише тому, що за цим майбутнє. А також тому, що вона дозволяє Україні стати енергетично незалежною від Росії. Але наші можновладці настільки неповороткі і ретроградні, що навіть профільне міністерство у нас називається міністерством енергетики і вугільної промисловості. А це вже свідчить про певні закладені пріоритети у роботі. Я б ще зрозумів, якби міністерство мало таку назву у 19-му столітті. Але ж не у 21-му!
Про що сьогодні більше дбає політична еліта України? Про розвиток чи про те, аби його не допустити? Про чисту енергетику і нові можливості (в тому числі створення робочих місць) чи про можливості для олігархів, яким належать електростанції, які працюють на викопному вуглеводневому паливі? Про український народ чи про Рината Ахметова? Відповіді на ці питання більш ніж прозорі.
У цьому контексті сумнівними виглядають плани уряду забезпечити до 2020 року 11% виробництва енергії в Україні з відновлювальних джерел. А щодо намірів у 2035 році досягнути показника у 25%, то вже зараз провідні країни світу можуть ним похвалитися. То ми будемо розвиватися чи будемо у ролі вічно наздоганяючих і аутсайдерів, які застрягли у далекому і темному минулому?
